Правила пожежної безпеки під час Новорічних свят!

Незабаром Новорічні свята. Палаци культури, клуби, шкільні та дитячі установи, оселі наших громадян прикрасять Новорічні ялинки – неодмінні атрибути цього свята. Однак, поряд із позитивними емоціями при недотриманні елементарних вимог правил пожежної безпеки лісові красуні можуть зіпсувати святковий настрій. У зв’язку з цим Деснянське районне управління Головного управління ДСНС України в м. Києві нагадує головні вимоги правил пожежної безпеки під час підготовки та святкування Новорічних та Різдвяних свят. Під час організації та проведення заходів, пов’язаних із Новорічними святами, слід, насамперед, дотримуватись однієї важливої умови: якщо у святкуванні беруть участь понад 50 осіб, то потрібно використовувати приміщення, що забезпечені не менш як двома евакуаційними виходами, які не мають на вікнах глухих ґрат і розташовані не вище другого поверху в будівлях з перекриттями з горючих матеріалів.
Особи, яким доручено проведення таких заходів, перед їх початком зобов'язані ретельно оглянути приміщення стосовно протипожежного стану і переконатись у повній їх готовності. У тому числі: в забезпеченості потрібною кількістю первинних засобів пожежогасіння, справності засобів зв'язку, пожежної автоматики і сигналізації.Не дозволяється:заповнення приміщень людьми понад установлену норму; зменшення ширини проходів між рядами; установка в проходах додаткових крісел, стільців, тощо; повне відключення під час спектаклів або вистав світла; використання віконниць для затемнення; проведення вогневих та інших пожежонебезпечних робіт, а також включення в програму (сценарій) номерів (вистав) з використанням вогневих ефектів. Під час проведення Новорічних свят:
- ялинка повинна встановлюватися на стійкій основі; - за відсутності в приміщенні електричного освітлення (під час можливого відключення, тощо) святкування Новорічної ялинки повинно проводитися тільки протягом світлового дня;
- ялинку не слід встановлювати в проходах, біля виходів, на шляхах евакуації;
- ілюмінація повинна бути виконана з додержанням правил улаштування електроустановок; у разі використання електричної освітлювальної мережі без понижуючого трансформатора на ялинці можуть застосовуватись гірлянди тільки з послідовним увімкненням лампочок напругою до 12 Вольт;
- при виявленні несправності в ілюмінації (нагрів проводів, блимання лампочок, іскріння тощо) вона повинна бути терміново вимкнена;
- не дозволяється прикрашати ялинку целулоїдними іграшками, а також марлею і ватою, що не просочені вогнезахисною речовиною, застосовувати для ілюмінації ялинки свічки, одягати дітей в костюми з легкозаймистих матеріалів (вати, паперу, марлі і т.ін.). Отже, основні вимоги пожежної безпеки при влаштуванні Новорічної ялинки та проведенні святкових заходів нескладні й не вимагають особливих матеріальних витрат. Але суворе їх дотримання дозволить не затьмарити веселе Новорічне свято, уникнути всіляких неприємностей, пов’язаних із пожежею.
Особливу небезпеку виникненню пожежі та травмуванню людей становить використання піротехнічних засобів. Тому, ми також звертаємось до батьків із проханням не дозволяти дітям пустощів з піротехнічними виробами.

Консультації для батьків «Готовність дитини до школи»

Готовність до навчання в школі розглядається на сучасному етапі розвитку психології як комплексна характеристика дитини, якій розкриваються рівні розвитку психологічних якостей, що є найбільш важливими передумовами для нормального включення в нову соціальну середу і для формування навчальної діяльності.

Фізіологічна готовність дитини до школи.

Цей аспект означає, що дитина повинна бути готова до навчання в школі фізично. Тобто стан його здоров'я повинен дозволяти успішно проходити освітню програму. Фізіологічна готовність передбачає розвиток дрібної моторики (пальчиків), координації руху. Дитина має знати, в якій руці і як потрібно тримати ручку. А також дитина при вступі в перший клас повинен знати, поважати та розуміти важливість дотримання основних гігієнічних норм: правильна поза за столом, постава тощо

Психологічна готовність дитини до школи.

Психологічний аспект, який включає в себе три компоненти: інтелектуальна готовність, особистісна і соціальна, емоційно-вольова.

1. Інтелектуальна готовність до школи означає:

- до першого класу у дитини повинен бути запас певних знань (мова про них піде нижче);

- він повинен орієнтуватися в просторі, тобто знати, як пройти в школу і назад, до магазину і так далі;

- дитина має прагнути до одержання нових знань, тобто він повинен бути допитливий;

- повинні відповідати віку розвиток пам'яті, мовлення, мислення.

2. Особистісна та соціальна готовність передбачає наступне:

- дитина повинна бути комунікабельним, тобто вміти спілкуватися з однолітками і дорослими; у спілкуванні не повинно проявлятися агресії, а при сварці з іншою дитиною повинен вміти оцінювати і шукати вихід із проблемної ситуації; дитина повинна розуміти і визнавати авторитет дорослих;

- толерантність; це означає, що дитина повинна адекватно реагувати на конструктивні зауваження дорослих і однолітків;

- моральний розвиток, дитина повинна розуміти, що добре, а що - погано;

-дитина повинна приймати поставлену педагогом завдання, уважно вислуховуючи, уточнюючи неясні моменти, а після виконання він повинен адекватно оцінювати свою роботу, визнавати свої помилки, якщо такі є.

3. Емоційно-вольова готовність дитини до школи передбачає:

- розуміння дитиною, чому він йде в школу, важливість навчання;

- наявність інтересу до навчання і отримання нових знань;

- здатність дитини виконувати завдання, яке йому не зовсім до душі, але цього вимагає навчальна програма;

- наполегливість - здатність протягом певного часу уважно слухати дорослого і виконувати завдання, не відволікаючись на сторонні предмети і справи.

• Пізнавальна готовність дитини до школи.

Даний аспект означає, що майбутній першокласник повинен володіти певним комплексом знань та вмінь, який знадобиться для успішного навчання в школі. Отже, що повинен знати і вміти дитина у шість-сім років?

1) Увагу.

• Займатися якою-небудь справою, не відволікаючись, протягом двадцяти-тридцяти хвилин.

• Знаходити подібності та відмінності між предметами, картинками.

• Вміти виконувати роботу за зразком, наприклад, з точністю відтворювати на своєму аркуші паперу візерунок, копіювати рухи людини і так далі.

• Легко грати в ігри на уважність, де потрібна швидкість реакції. Наприклад, називайте жива істота, але перед грою обговоріть правила: якщо дитина почує домашня тварина, то він повинен плеснути в долоні, якщо дике - постукати ногами, якщо птах - помахати руками.

2) Математика.

• Цифри від 0 до 10.

• Прямий рахунок від 1 до 10 і зворотний рахунок від 10 до 1.

• Арифметичні знаки: « », «-«, «=».

• Поділ кола, квадрата навпіл, чотири частини.

• Орієнтування у просторі і на аркуші паперу: «праворуч, ліворуч, вгорі, внизу, над, під, за і т. п.

3) Пам'ять.

• Запам'ятовування 10-12 картинок.

• Розповідання по пам'яті віршиків, скоромовок, прислів'їв, казок і т.п.

• Переказ тексту з 4-5 речень.

4) Мислення.

• Закінчувати речення, наприклад, «Річка широка, а струмок...», «Суп гарячий, а компот...» і т. п.

• Знаходити зайве слово з групи слів, наприклад, «стіл, стілець, ліжко, чоботи, крісло», «лисиця, ведмідь, вовк, собака, заєць» і т. д.

• Визначати послідовність подій, щоб спочатку, а що потім.

• Знаходити невідповідності в малюнках, віршах-небылицах.

• Складати пазли без допомоги дорослого.

• Скласти з паперу разом з дорослим, простий предмет: човник, човник.

5) Дрібна моторика.

• Правильно тримати в руці ручку, олівець, кисть і регулювати силу їх натиску при письмі та малюванні.

• Розфарбовувати предмети і штрихувати їх, не виходячи за контур.

• Вирізати ножицями по лінії, намальованої на папері.

• Виконувати аплікації.

6) Мова.

• Складати пропозиції з декількох слів, наприклад, кішка, двір, йти, сонячний зайчик, грати.

• Розуміти і пояснювати зміст прислів'їв.

• Складати зв'язну розповідь по картинці і серії картинок.

• Виразно розповідати вірші з правильною інтонацією.

• Розрізняти в словах букви і звуки.

7) Навколишній світ.

• Знати основні кольори, домашніх і диких тварин, птахів, дерева, гриби, квіти, овочі, фрукти і так далі.

• Називати пори року, явища природи, перелітних і зимуючих птахів, місяці, дні тижня, свої прізвище, ім'я та по батькові, імена своїх батьків і місце їх роботи, своє місто, адресу, які бувають професії.

Консультація для батьків

Тема: «Як говорить ваша дитина».

Мова дитини не виникає сама собою. Вона розвивається поступово, іноді зі значними труднощами тільки завдяки зусиллям дорослих. На жаль, трапляється, що батьки звертають увагу на погану мова дитини пізно. Пригадується такий випадок. Мати звернулася за консультацією до фахівця - логопеда «Донька навчається в першому класі, але вона не може правильно читати і писати. Пише так, що діти сміються, адже вона не дурна і чує добре». Після бесіди з матір'ю з'ясувалося, що дівчинка до надходження в школу так і не навчилася говорити правильно. Але батьків тоді це не турбувало. Навпаки їм подобалося, коли вона картавила, вони вважали це забавним і не поправляли її. З нею мало розмовляли, не читали книг, віршів. Вважали, що все вона засвоїть у школі. В результаті у дівчинки виявилося недорозвиток мовлення, яке завжди ускладнює навчання читанню і письму. Тому хочеться розповісти батькам, як розвивається мова дитини. Коли необхідно розмовляти з дитиною. З найперших днів його життя. І через місяць ви з радістю переконайтеся, що дитина реагує на ваші звуки. З шести місяців дитина вже починає розуміти окремі слова і фрази, зв'язувати їх з предметами. Зрозуміло, що і цього його треба вчити. Слід пам'ятати, що нові слова і фрази малюк може дізнатися тільки від вас, і вимовляти захоче тільки вам. А завдання дорослих при цьому заохочувати мова дитини, радіти їй. Якщо вам не вдається пробудити в дитини інтерес до мови, то загальмується його мовленнєвий розвиток, а також розумовий розвиток. Спонукаючи дитину до мовлення потрібно постійно ставити йому запитання. Тут більше можливості для збагачення словника дітей. Дуже важливо спонукати дитину ставити запитання. Трирічній дитині читають книги. В основному це книжки, які складаються з картинок із короткими текстами. Дорослі пояснюють дитині ілюстрації, просять його показати, наприклад, де машина, де великий будинок, а де, а де маленький і т.д. Необхідно розучити з дитиною невеликий вірш, розповісти або почитати легкі для розуміння казки та оповідання. Потім малюк відтворює зміст почутого, відповідаючи на питання. Таким чином, розвивається у дитини і мова, і пам'ять.

Батьки повинні терпляче й уважно слухати дитину, допомагати йому при цьому питаннями, підказкою. Не слід спонукати дітей заучувати занадто важкі для них казки, забавлянки, скоромовки. У деяких дітей може бути занадто тихий голос. Це зазвичай спостерігається у дітей фізично ослаблених, боязких, соромливих. В такому випадку добре почати розмову з дитиною на великій відстані. Не помітно для себе малюк почне посилювати свій голос. Так само потрібно спонукати його читати вірші, розповідати казки, віддалившись в інший кінець кімнати. Але ніколи не слід спонукати говорити дитини голосно. Тільки підбадьорювання, ласкаві вмовляння приведуть до бажаного результату.

Консультація для батьків "Агресивність та її прояви в житті дитини"

Напади дитячої агресивності часто заганяють батьків у глухий кут. "Як же так? Адже ми так любимо дитину, намагаємося вчити її тільки доброго", - розводять руками мами й тата. Давайте розглянемо проблему дитячої агресивності з усіх боків.

Буває так, що дитина зовсім не агресивна. Вона ніколи не вдарить дорослого або іншу дитину, не скаже поганого слова, не розлютиться. Така повна відсутність агресивності - скоріше, великий недолік, ніж достоїнство. Агресивність необхідна для нормального розвитку дитини, інакше вона не змогла б пізнавати навколишній світ, захищатися, конкурувати з іншими людьми. Якщо батьки суворо забароняють дитині виявляти необхідну агресію (не бий, не відбирай іграшку, не кричи...), то таке придушення агресії може призвести до неврозу або до того, що один раз ця сама агресія вирветься назовні з ефектом пружини, що розпрямилася.

Бажаючи виховати свою дитину доброю та чуйною, деякі батьки прагнуть максимально обмежити агресію, яку вона виявляє. Як часто можна почути: "Навіщо ти вдарив Катю? Зовсім не обов'язково битися, можна домовитися" Якщо дитині 2-3 роки, домовлятися з нею ще досить складно, оскільки в цьому році вона ще не дуже добре говорить. Їй доступні тільки два способи розв'язання проблеми: вдарити Катю або поступитися, тобто бути переможеною.

Часто агресивна поведінка є наслідком тих стосунків, які маля спостерігає в родині.

Якщо батьки час від часу застосовують фізичні покарання, то не слід дивуватися, що дитина не вміє спілкуватися по-іншому. Малюк знає, що мама або тато б'ють його, щоб він був слухняним. Природньо, він звикає до того, що якщо потрібно щось отримати від людини, її необхідно вдарити. Безглуздо переконувати дитину не віднімати, а чемно просити іграшку, що сподобалася, в іншого маляти, якщо Ви самі тільки що накричали на неї, відбираючи, скажимо, брудну палку. Згодом такі діти можуть стати практично некерованими, такими, що не реагують на прохання та умовляння. Ви будете змушені підвищувати тон або впливати фізично.

Дитина може поводитися агресивно через прагнення привернути увагу оточуючих.

Наприклад, із певних причин вона не вирізняється серед інших дітей умінням співати або малювати. Але якщо зруйнувати сніжну фортецю, яку будувала вся група на чолі з вихователем, її неодмінно помітять, і будуть обговорювати подію весь день. "Рецепт" тут тільки один: Ваші дії та слова повинні постійно переконувати малюка в тому, що його люблять не за щось, а не зважаючи ні на що.

Ще одна розповсюджена причина дитячої озлобленості - ревнощі.

Агресія дитини може бути спрямована як на людину, чию прихильність вона намагається завоювати, так і на свого "конкурента". Наприклад, мама при своїй дочці похвалила іншу дівчинку за гарний малюнок. Вона могла це зробити просто так або з педагогічних міркувань, щоб дочці схотілося намалювати так само. А дочка не поспішає брати в руки олівець: замість цього вона рве шедевр на шматочки й відштовхує нахабне дівчисько, що насмілилося вкрасти в неї увагу та похвалу мами.

Іноді об'єктом агресії стає та людина, якій малюк заздрить, і яку він хоче принизити, "покарати" за перевагу. Якщо предметом заздрості є іграшка, дитина може відняти її, - але не для того щоб погратися, а щоб зламати або сховати і, таким чином, нібито знищити різницю між собою та її власником. Така поведінка свідчить про низьку самооцінку дитини: необхідно допомогти їй зрозуміти, що вона теж гарна, розповісти, які в неї є позитивні якості.

Деякі діти використовують агресію як захист від непередбаченого й ворожого навколишнього світу, зважаючи на те, що кращий спосіб оборони - це напад. Така поведінка властива дітям, чиї батьки не мають чіткої стратегії у вихованні й можуть по-різному оцінювати вчинки своєї дитини залежно від настрою, наявності поруч сторонніх. Малюк знає, що від людей можна чекати всього, тому поводиться агресивно "про всяк випадок".

Дуже часто батьки зауважують, що дитина кусає, дряпає або б'є саму себе. Це теж прояв агресії. Одна з причин такої поведінки - сувора заборона на прояв агресії щодо інших людей. Складніше всього дитині виплеснути негативні емоції на дорослих, особливо на батьків, любов яких вона боїться втратити. Наприклад, маля не хоче йти із прогулянки. Мама бере його за руку, щоб повести додому. Дитина вередує, ф, розпалившись, кусає мамине зап'ястя, намагаючись звільнитись. Але після суворого питання: "Це що таке?", починає кусати себе. Чому? Тому що вона ще "не охолола", і їй складно робити щось інше.

Не чекайте, поки малюк сам заспокоїться, допоможіть йому в цьому. Оберніть усе на жарт: "Ой, ти себе їси? Ти, напевно, солоденький?" Нехай Ваша дитина вчиться знаходити позитивний вихід із конфліктних ситуацій. У протилежному випадку звичка використовувати власне тіло для помсти собі або навколишнім призведе до формування негативного ставлення до самого себе.

Як же реагувати на дитячі спалахи агресивності? Насамперед, дитина повинна знати, що Ви її любите незалежно від того, як вона поводиться. Тому не потрібно занадто активно захищати того, кого маля скривдило, і підкреслювати різниу Вашому ставленні до кривдника та "жертви": ти, такий злий і поганий, скривдив когось доброго й хорошого. Це не викличе в дитини співчуття.

Вона просто дійде висновку, що й Ви проти неї. Краще зробити акцент на тому, що дитина зробила поганий вчинок, скривдивши іншу людину.

Дайте малюкові зрозуміти, якої поведінки Ви від нього очікуєте, і надайте йому можливість виправитися.

Безглуздо прагнути того, щоб дитина не почувалася агресивно. Важливо, щоб вона навчилася стримувати або спрямовувати агресію в інше русло.

Маленька людина поки не здатна аналізувати свої переживання. Негативні емоції, що накопичуються, спричиняють їй самій величезний психологічний дискомфорт. Тому завдання дорослого - допомогти малюкові висловити те, що він почуває.

Що робити з агресивними дітьми?

* Замисліться над причинами такої поведінки.

* Якщо причина агресивності - дефіцит батьківської уваги, то Ви самі знаєте, що потрібно робити.

* Не карайте малюка фізично.

* Не кричіть, не звинувачуйте дитину у вчиненому. Це не допоможе.

* Спробуйте заспокоїти та відвернути дитячу увагу.

* Поговоріть із дитиною, розкажіть, чого Ви від неї очікуєте.

* Якщо напади агресії відбуваються досить часто, можна допомогти дитині спрямовувати її агресію в безпечне русло. Це можуть бути заняття спортом, найкраще - плаванням.

Формування самооцінки дітей дошкільного віку

Самооцінка — це оцінювання людиною самого себе, своїх можливостей, ставлення до себе. І складається таке ставлення, як мозаїка, з безлічі окремих шматочків.За допомогою самооцінки здійснюється саморегуляція поведінки особистості. Людина в процесі спілкування постійно звіряє себе з еталоном і в залежності від результатів перевірки, залишається задоволена, або незадоволена, собою. Це «внутрішній манометр» особистості, показники якого свідчать про те, як вона себе оцінює, наскільки задоволена собою.Дошкільний вік називають вершиною дитинства. Це особливий період в житті дитини. Саме в цей період у дитини з’являється інша логіка мислення. В дитячому садку вона здобуває не лише знання і вміння, але й певний соціальний статус. Змінюються інтереси, цінності, життєвий устрій дитини. З приходом дитини до дитячого садка відбувається перебудова всієї системи відносин дитини з дійсністю. В дитячому садку виникає нова структура відносин, система «дитина - дорослий» диференціюється:Дошкільний вік передбачає ігрову та навчальну діяльність. А навчальна діяльність починається з оцінювання. Діти, орієнтуючись на оцінку вихователя, вважають себе і своїх товаришів хорошими чи не дуже хорошими, наділяючи представників кожної групи певними якостями. Оцінка успішності, по суті, є оцінкою особистості в цілому і визначає соціальний статус дитини.У добре встигаючих дітей в основному формується завищена самооцінка. У невстигаючих і дуже слабких дітей систематичні невдачі та низькі оцінки знижують впевненість у собі. Їх самооцінка розвивається своєрідно. А.І.Ліпкіна, яка вивчала динаміку самооцінки дошкільників, виявила таку тенденцію: спочатку діти не погоджуються з позицією відстаючого, прагнуть зберегти високу самооцінку. Якщо їм запропонувати оцінити свою роботу, більшість з них оцінить її вищим балом, ніж вона заслуговує. При цьому вони орієнтуються не стільки на досягнуте, скільки на бажане: «Я ж не гірший за всіх, мене також можуть похвалити».У дітей із заниженою і низькою самооцінкою часто виникає почуття власної неповноцінності і навіть безнадійності. Стверджуючись в посильних для неї видах діяльності, дитина підтримує неадекватно завищену самооцінку компенсаторного характеру. Але навіть в тих випадках, коли діти компенсують свою низьку успішність успіхами в інших областях, почуття неповноцінності, прийняття позиції відстаючого ведуть до негативних наслідків.В процесі життя і взаємодії з оточуючими дитина засвоює значущі для неї точки зору інших людей і, присвоюючи їх, формує самосвідомість.Великий вплив на формування самооцінки дитини має поведінка батьків: надмірна любов та увага можуть викликати патологічне самоспостереження та іпохондрію у дитини; вседозволеність, надмірна турботливість має безпосереднє відношення до виникнення неврозів у дітей.Ставлення до дитини, що складається у батьків, формує розвиток власного образу Я і ставлення до себе. Свій образ і відношення батьки транслюють дитині або в прямій словесній формі, або в опосередкованій формі — прикладом своєї поведінки. Це вони роблять або свідомо, з виховною метою, або неусвідомлено.Образ і самооцінка, навіювані дитині, можуть бути позитивними (дитині говориться, що вона добра, відповідальна, розумна, здібна тощо) та негативними (черства, нездібна, зла тощо). Часто батьки вдаються ще до одного різновиду навіювання — містифікації. Містифікація — це навіювання батьками того, що їм необхідно, у що вони вірять. Одна з форм містифікації — приписування, які можуть бути позитивними і негативними.Звичайно, негативні судження батьків про своїх дітей можуть мати під собою реальний грунт в поведінці або рисах дитини, однак, транслюючись в її свідомості, у вигляді називання речей своїми іменами, батьківських вироків, ці батьківські оцінки починають визначати самосвідомість дитини зсередини. Дитина або погоджується з цією думкою свідомо чи неусвідомлено, або розпочинає боротьбу проти неї.Прийнятлива, уважна, любляча поведінка батьків у стосунках з дитиною породжує позитивне самосприйняття; несприйнятлива, неповажна, байдужа поведінка веде до несприйняття самого себе, переживання своєї малоцінності і непотрібності.В результаті у дитини формуються певні установки як до себе, так і до інших людей. Умови виховання приводять до формування в її самосвідомості однієї з чотирьох установок:- я хороший — ти поганий;- я хороший — ти хороший;- я поганий — ти поганий;- я поганий — ти хороший.Існує думка про те, що вже первинно самовідношення передбачає діалогізм — ставлення до себе і його будова не може бути зрозумілою без ставлення до іншого.Батькам важливо зайняти правильну позицію по відношенню до успіхів та невдач дитини. Якщо дитина невпевнена в своїх силах та можливостях, важливо підбадьорити її, запевнити, що при докладанні певних зусиль вона ліквідує свій неуспіх. А коли з’являються перші перемоги, слід обов’язково їх відмітити. Якщо дитина самовпевнена, хвалькувата, необхідно позитивно оцінювати її успіхи, відмітити і недоліки.Батькам не потрібно пов’язувати окремий вчинок з загальною оцінкою особистості дитини. Наприклад, якщо дитина сказала неправду, не можна говорити, що вона брехлива. Негативні вислови батьків про своїх дітей закріплюються в свідомості і трансформують самооцінку. Тому роль сімейного виховання дуже важлива у формуванні самооцінки. Адже уявлення про себе складається задовго до того, як дитина прийшла до дитячого садка.Значна залежність самооцінки дитини від того, наскільки дружна і згуртована у неї сім’я. Діти з заниженою самооцінкою частіше виростають в неповних або неблагополучних сім’ях. В сім’ях із здоровим психологічним кліматом у ставленні між батьками та дітьми виростають діти з адекватною самооцінкою.Самооцінка, яка склалася у дитини в сім’ї ще в дошкільному віці, суттєво позначається на тих установках, з якими вона приходить в дитячий садок, з її ставленням до успіхів та невдач у навчанні та спілкуванні.Велику роль у формуванні самооцінки дитини відіграє стиль сімейного виховання, сімейні цінності. Діти з завищеною самооцінкою виховуються за принципом кумира сім’ї, в обстановці некритичності і досить рано усвідомлюють свою виключність. В сім’ях, де ростуть діти з високою, але не завищеною самооцінкою, увага до особистості дитини (інтереси, смаки, друзі) поєднується з достатньою вимогливістю. Тут не практикують принизливі покарання і охоче хвалять, коли дитина цього заслуговує. Діти з заниженою (не обов’язково дуже низькою) самооцінкою користуються вдома великою свободою. Але ця свобода, по суті, — безконтрольність, наслідок байдужості батьків до дітей і один до одного. Батьки таких дітей включаються в їх життя тоді, коли виникають проблеми: мало цікавляться їх захопленнями, друзями, переживаннями.Залежність від поглядів батьків чітко проявляється і у рівні домагань та очікувань. При оптимальних відносинах у сім’ї і рівень очікувань щодо дитини високий, а рівень домагань — помірний; гіперопіка веде до пониження рівня очікувань, гіперконтроль і недостатнє сприйняття ведуть до підвищення обох рівнів, фрустрація потреб дитини формує низький рівень очікувань і високий рівень домагань.Діти чітко усвідомлюють батьківські впливи і гостро реагують на суперечності між явним вербальним впливом і опосередкованим. Батько може твердити, що він любить дитину, цінує її, а своєю поведінкою демонструвати протилежне.На думку Л. Виготського, саме в дошкільному віці починає складатися самооцінка дитини, яка опосередковує її ставлення до себе, інтегрує досвід її діяльності та спілкування з іншими людьми. Це є найважливішою властивістю особистості, що забезпечує контроль за власною діяльністю з точки зору нормативних критеріїв, організацію своєї поведінки відповідно до соціальних норм. Самооцінка відображає не тільки знання дитини про результати досягнень, його уявлення про власні можливості, а й ставлення до себе як до виконавця вимог вихователя, батьків, як до носія нових особистісних якостей (старанність, наполегливість, акуратність, кмітливість та ін.). Самооцінка дітей особливо залежить від оцінки їхньої діяльності й поведінки дорослими (батьками, вихователями). Дошкільник ніби дивиться на себе очима дорослого, визнає його авторитет, незаперечно приймає його оцінки. Тому часто, характеризуючи себе як особистість, дошкільник повторює лише те, що чув про себе від дорослих.Для формування ставлення до свого Я дитині необхідні зовнішня інформація про себе, увага до себе тих, хто її оточує. Тому вона прагне привернути до себе увагу іноді найдивнішими (з погляду дорослого) способами, конфліктуючи з однолітками, порушуючи дисципліну.Для самооцінки дошкільника властиві стійкість і недостатня адекватність. Це зумовлене особливістю його самосвідомості, яка полягає в тому, що Я-образ для нього невіддільний від соціально схвалюваних позитивних рис. Дошкільник творить свій образ відповідно до соціальних уявлень про моральні, естетичні та фізичні якості людини. Його емоційно-ціннісне ставлення до себе пов'язане із впевненістю в тому, що він хороший. Переживання та усвідомлення дошкільником себе як такого, що заслуговує визнання навколишніх, спонукає його до подальшої активності.Ще однією особливістю самооцінки дітей дошкільного віку є її слабка диференційованість за змістом. Передусім це проявляється у перенесенні оцінки своєї навчальної діяльності на оцінку моральних чи інших якостей. Якщо в навчальних ситуаціях дошкільник отримуватиме переважно негативний досвід, це може спричинити формування не тільки негативного уявлення про себе як про дитину, а й негативну загальну самооцінку.У процесі формування в дітей правильного самоусвідомлення важливо враховувати, що найкраще діти пізнають себе в діяльності, яку виконують. А для правильного розуміння себе, осягнення джерел свого успіху їм необхідно навчитися бачити себе з боку. Тому вже змалечку рекомендується спрямовувати увагу дітей на те, як вони працюють, чи достатньо старанні й дисципліновані, чи не марнують свого часу, чи доцільні прийоми використовують для досягнення успіху.На формування правильного самоусвідомлення впливає також спільна діяльність, що дає змогу дитині відчути себе учасником суспільно корисної праці, порівнювати результати своїх старань з успіхами інших, усвідомити свій внесок у загальну справу. Працюючи в колективі, дошкільник бачить і розуміє, на що він здатний, осмислює не тільки наслідки своєї праці, а й себе в ній. Спільна діяльність формує в дитини уявлення про себе серед інших.

Що робити батькам, аби самооцінка дитини була адекватною

Не порівнювати дитину з іншими дітьми.Не сварити і не карати фізично.Частіше хвалити (за справу).Говорити про те, як ви її любите, й доводити свою любов реальними справами.Підтримувати малюка, якщо в нього щось не виходить, або він почав нову справу.Уникати фраз: «Ти робиш усе неправильно», «У тебе не виходить» тощо.

Консультація для батьків "Якщо у дитини поганий апетит"

Яка любляча мати не хоче бачити, як її чадо з задоволенням, за обидві щоки, наминає свій обід, вечерю або сніданок, а якщо ще й добавки просить! На жаль, стикаючись з реальністю, Ви розумієте, що все далеко не так, і від багатьох батьків можна почути фразу про те, щодитинамало або взагалі нічого не їсть.Що робити, якщо дитина погано їсть і чим підняти інтерес дитини до їжі?

Що не варто робити, якщодитинапогано їсть:

- Не годуйте дитину насильно. В організмі існують періоди зростання, під час яких споживання їжі, то сповільнюється, то знову загострюється.

- Насильне напихання їжі всього лише зайвий стрес.

- Не доводьте поганий апетит у дитини до катастрофи та істерії. Цілком можливо, що це всього лише тимчасові труднощі.

- Не забувайте про перекушування, які здійснює дитина в проміжках між прийомамиосновної їжі. В них вона теж отримує необхідну частку поживних речовин.

- Не змушуйте доїдати до чистої тарілки. Все це може позначитися на звичках і навіть комплексах, які спливуть в майбутньому.

- Не готуйте для дитини спеціально окрему їжу. Приготуйте вечерю, для всієї родини, яка складається з вибору з пари гарнірів, серед яких буде той, що може вибрати Ваша дитина. Це залишить за нею свободу вибору, але й обмежить її рамки, що надалі запобіжить Ваші проблеми з примхами дитини.

- Не намагайтеся наготувати море страв. Великий вибір, з яким зіткнеться дитина, може поставити її в тупикову ситуацію і надалі виллється в прискіпливості до пропонованої їй їжі.

У питанні що робити, якщо дитина погано їсть, допоможуть прості і не вигадливі поради майбутнім і вже справжнім батькам …

Поради щодо поліпшення апетиту

Для маленької дитинипроцес споживання їжіможна перетворити на захоплюючу гру. Купуйте гарний посуд, який буде цікавий дитині.

Їжте одночасно всією сім’єю. Нехай дитина бачить, що всі їдять те саме, що й вона. Особливо якщо в родині вже є дитина старша, то молодша буде брати приклад з брата або сестри.

Якщо дитина хоче спробувати їжу з Вашої тарілки, не відмовляйте їй у цьому. Чи не захвалювати при цьому дитину, ніби вона зробила щось незвичайне.

У їжі повинно бути присутнім більше овочів (тертих, пропарених, красиво викладених і оформлених). Найчастіше почувши від дитини відмову, їсти овочі,батькиздаються і вже навіть не намагаються пропонувати їх своєму чаду. В майбутньому це може вилитися в проблему і дитина взагалі не буде їсти овочів.Прищеплюйте любов до овочів поступово.

Дітям дуже подобається їсти руками. Час від часу балуйте дитину такими обідами, але не забувайте, культурна людина їсть приборами.

Нехай дитина сама освоює перші ази споживання їжі. Корегуйте ці починання, але не забувайте. Звичайно, спочатку доведеться змиритися з неподобством, що твориться на столі, але все терпіння свого часу окупиться.

Намагайтеся дотримуватися тимчасових проміжок споживання їжі. Прищепіть той факт, що їдять по годинах, а не тоді, коли заманулося.

Якщо ж все-таки через деякий час дитина все так само продовжує сидіти над повною тарілкою, і у Вас вже з’являються побоювання з приводу поганого зростання — не затягуйте, відразу ж звертайтеся до Вашого педіатра.

"Перший раз до дошкільного закладу"

(консультація для батьків)

Якщо дитина – єдина в сім'ї, часто хворіє, відчуває страхи, то її вход­ження в дитячий садок повинне бути поступовим. Спочатку її потрібно привести в групу, познайомити з вихователем та іншими дітьми, подиви­тися разом іграшки, викликати інтерес до нового оточення і повернутися додому Потім декілька днів можна приводити дитину в садок і забирати до початку денного сну. Залежно від поведінки дитини час перебування потрібно поступово збільшувати. Вдома бажано більше фати з малюком у рухливі емоційні ігри, оскільки в дитячому садку дитина відчуває себе скуто, напружено, а якщо не розрядити це напруження, то воно може стати причиною неврозу.

Оптимальним для швидкого й успішного звикання дитини до дитячого садка вважається трирічний вік. На цей період припадає криза раннього дитинства, що іменується психологами кризою трьох років. Діти, прагнучи затвердити своє «Я», тяжіють до самостійності. Під час виходу з кризи дитсадівський режим може сприятливо вплинути на становлення особистосте дитини та її адаптацію до нового соціального середовища.

Період з чотирьох до п'яти - шести років найменш сприятливий розвиток дитини відносно стабілізується, і різка зміна способу життя може призвести до несприятливих наслідків. Дитина, як стверджують психологи, сприймає атмосферу дитсадівської спільноти як насильство над особистіс­тю, втрату власної індивідуальності.

На кожних сто дітей припадає два-три випадки тривалої і повної дезадаптації дітей до умов дитячого садка. Як правило, це єдині діти в сім'ї або малюки, що просиділи тривалий час удома з мамою або бабусею.

Дитина відмовляється ходити в дитячий садок, а значить, з'являються істерики, примхи, а іноді й соматичні розлади – підвищення температури, болі в животі, загострення хронічних захворювань. Дії дитини вибудо­вуються приблизно за такою схемою: спочатку вона вдається до прохань і розповідей про те, як погано в садку; якщо це не допомагає, тоді в хід; йдуть сльози та істерики; не діють і вони – залишається один засіб – хво­роба. Якщо після одужання малюка наміри батьків водити дитину в садок не змінюються, настає рецидив.

Рекомендації та поради:

Що потрібно знати про адаптацію дитини в дитячому садку:

а) Перелік правил для батьків, дотримання яких допоможе адаптувати дитини до дошкільної установи

1. До вступу дитини в садочок рекомендується неодноразові короткочасні екскурсії до групи та знайомство з педагогами. Краще, якщо ці відвідування будуть відбуватися у вечірній час. Це допоможе зняти емоційну напругу та встановити контакт з педагогом як батькам, так і дітям.

2. Необхідно розповісти педагогам про індивідуальні особливості дитини: його темперамент, характер, звички, улюблене заняття, переваги в їжі і т.д. Також слід повідомити про те, як, яким чином батьки реагують на неадекватну або небажану поведінку дитини. Наприклад, коли він капризує, сердиться або пустує.

3. Педагоги повинні бути ознайомлені з особливостями режиму дня малюка в сім'ї, коли і як він засинає, просинається, як відбувається годування, чи супроводжується воно особливим ритуалом,як організовується неспання дитини?

4. Для педагога буде цікавою інформація про сформовані або несформовані культурно-гігієнічні навички (чи вміє дитина самостійно та акуратно їсти, одягатися, роздягатися, користуватися носовою хустинкою, горшком і т.д.).

5. Слід розповісти вихователеві й про те, як формувався досвід спілкування дитини з дорослими та однолітками, яке коло її спілкування (чи вміє бути доброзичливим, чи грається разом або поряд з іншими дітьми,ю чи знає та використовує необхідні правила для встановлення та підтримки контакту з дорослими, так і з дітьми).

"Профілактика психологічних проблем у родині"

(консультація для батьків)

Сім’я – диференційована соціальна група. В ній представлено різні вікові (старші і молодші члени сім’ї), статеві (чоловіки і жінки), професійні «підсистеми» (мама – лікар, тато – інженер, дідусь – шофер, бабуся – продавець). Це дозволяє дитині найширше проявляти свої можливості, швидше і повніше реалізовувати свої потреби (А.Т.Харчев, І.В.Гребенніков, Ю.П.Азаров).

Батьки – головні природні вихователі дитини. Основний чинник у формуванні особистості – це виховний клімат сім’ї. Рідна домівка – не тільки місце притулку, дах над головою, а й родинне вогнище, місце захисту від життєвих негараздів. Батьки є першим суспільним середовищем дитини, а родина – провідним інститутом соціалізації. Батьки першими розкривають маленькій людині предметний світ і надають йому емоційного забарвлення. Через життя в сім’ї формується ставлення до людей, речей, самого себе, виробляються ідеали та цінності. Любов дитини до батьків забезпечує безпеку, виступає гарантом емоційного благополуччя. Дитині мало просто того, щоб її любили. Вона потребує підтримки на всіх періодах дитинства.

Вираз «діти – дзеркало сім’ї” дуже точно передає зміст орієнтації дитини на сукупність духовних і моральних цінностей, які культивує її сім’я. В кожній родині свої уявлення про добро і зло, свої пріоритети і моральні цінності: в одній на високий щабель поставлені доброта, милосердя, гуманність, в інших – навпаки, панує культ жорстокості. Батьки всіляко стимулюють і заохочують такі дії, способи поведінки, які відповідають їх уявленням про те, що добре, а що погано.

Позиція дитини потребує поваги, розумного захисту і підтримки з боку дорослих учасників взаємодії. Отже важливість сімейного виховання ще не забезпечує його педагогічної ефективності. Воно досить часто характеризується стихійністю, а в зв’язку з цим буває, інколи одностороннім, не завжди послідовним та систематичним. Більшість молодих батьків усвідомлюють, що потребують кваліфікованої і доброзичливої допомоги з боку вихователів. Саме цим пояснюється необхідність взаємодії, навіть взаємопроникнення сімейного і суспільного дошкільного виховання. У сучасній сім'ї особлива роль належить функціям духовного спілкування, емоційної підтримки, виховній функції, оскільки суспільство, навчально-виховні заклади не можуть забезпечити таких унікальних умов для емоційно-духовного життя особистості, якими володіє сім'я. Саме завдяки проживанню в сім'ї, цілеспрямованим її зусиллям людина пізнає, осягає свою людську сутність, обов'язки перед іншими людьми, передусім перед батьками і дітьми, утверджує в собі все людське. Для цього вона повинна виростати в сім'ї, в якій витає дух любові, всі чуйно, турботливо ставляться одне до одного. Адже уроки доброти, любові, здатність до співпереживання неможливо почерпнути з книжок. Процеси демократизації в системі освіти, її варіативність, інноваційні програми обумовили необхідність пошуку рішення проблем взаємодії дошкільного навчального закладу з родиною, створення умов для підвищення педагогічної культури батьків. Зміцнення й розвиток тісного зв'язку й взаємодії різних соціальних інститутів (дитячий сад, родина, суспільство) забезпечують сприятливі умови життя й виховання дитини, формування основ повноцінної, гармонійної особистості. На сучасному етапі в основу спільної діяльності родини й дошк ільного закладу закладені наступні принципи: - батьки й педагоги є партнерами у вихованні й навчанні дітей; - єдине розуміння педагогами й батьками цілей і завдань виховання й навчання дітей; - допомога, повага й довіра до дитини як з боку педагогів, так і з боку батьків; - знання педагогами й батьками виховних можливостей колективу й родини, максимальне використання виховного потенціалу в спільній роботі з дітьми;- постійний аналіз процесу взаємодії родини й дошкільного закладу, його проміжних і кінцевих результатів.

ДНЗ надає допомогу батькам у конкретних проблемах по догляду за дитиною, методах його виховання; у накопиченні інформації із сімейного виховання й практичних порадах; у пошуках виходу із кризових ситуацій. Важливо й залучення батьків до участі не тільки в виховній, але й у фінансовій діяльності ДНЗ. Багато перерахованих аспектів участі батьків потребують від колективу напружених міркувань, а можливо, і переоцінки своєї професійної ролі: переорієнтація на роботу з батьками може виявитися складною для працівників, чиє мислення й планування діяльності раніше були повністю зосереджені на дітях. Формування співробітництва дітей, батьків і педагогів залежить насамперед від того, як складається взаємодія дорослих у цьому процесі. Результат виховання може бути успішним тільки за умови, якщо педагоги й батьки стануть рівноправними партнерами, тому що вони виховують тих самих дітей. В основу цього союзу повинна бути покладена єдність прагнень, поглядів на виховний процес, вироблені спільно загальні цілі й виховні завдання, а також шляхи досягнення намічених результатів. Як педагоги, так і батьки хочуть бачити своїх дітей здоровими й щасливими. Батьки готові підтримати задачі педагогів, спрямовані на задоволення й розвиток інтересів, потреб дітей. Батьки - дорослі люди, які мають великий життєвий досвід, знання, що вміють аналізувати ситуації, тому в рішенні ряду проблем педагог може одержати їх потрібну й корисну раду. Існує проблема як і в нашому колективі, так і в інших, що не всі батьки відгукуються на прагнення педагога до співробітництва з ними, не виявляють цікавість до об'єднання зусиль по вихованню й навчанню своєї дитини. Вихователю необхідне терпіння й цілеспрямований пошук шляхів рішення цієї проблеми. Варто починати роботу й взаємодію з тими, хто бажає брати участь у житті групи, підтримує педагогів, навіть якщо таких батьків буде мало.

. Сутність взаємодії полягає в узгодженні в інтересах дитини вимог, дій дошкільного закладу і сім'ї як суб'єктів її виховання, активне залучення батьків до педагогічного процесу, надання допомоги педагогічному колективу дошкільного закладу. Завдання взаємодії: забезпечення дитині в сім'ї та дошкільному закладі оптимальних умов для повноцінного фізичного та психічного розвитку, сприяння задоволення її потреби в емоційно - особистісному спілкуванні, розвиток її творчих і що таке партнерство матиме довготривалий вплив, на користь усіх. Вихователь та батьки діють в інтересах дитини, приймають рішення стосовно її виховання та навчання, створюють для неї належні умови. Від того наскільки ці взаємовідносини будуть узгоджені, настільки залежить успіх формування особистості в цілому. А саме, взаємодія в педагогічному процесі сім'ї та дошкільної установи здатна формувати індивідуальність, активізувати особистий творчий потенціал не тільки дитини, але і педагогів та батьків. Удосконалювати роботу з батьками -це у разі необхідності вносити зміни, які збагачують зміст і форми роботи, покращують різні її показники, роблять більш доцільною, сучасною, гнучкою.нтересів та здібностей, підвищення рівня сформованості педагогічної культури вихователів та батьків. Щоб найкраще, найвідповідальніше підійти до виховання дитини, батьки разом з вихователями повинні збудувати свої стосунки на принципах взаємної поваги, розуміння важливості один одного і усвідомлення того, що таке партнерство матиме довготривалий вплив, на користь усіх. Вихователь та батьки діють в інтересах дитини, приймають рішення стосовно її вихованнята навчання, створюють для неї належні умови. Від того наскільки ці взаємовідносини будуть узгоджені, настільки залежить успіх формування особистості в цілому. А саме, взаємодія в педагогічному процесі сім'ї та дошкільної установи здатна формувати індивідуальність, активізувати особистий творчий потенціал не тільки дитини, але і педагогів та батьків. Удосконалювати роботу з батьками -це у разі необхідності вносити зміни, які збагачують зміст і форми роботи, покращують різні її показники, роблять більш доцільною, сучасною, гнучкою

"Виховання громадянина починається з сім,ї"

(консультація для батьків)

На сучасному етапі демократизації громадянського суспільства актуальною є проблема формування громадянськості, що передбачає становлення особистості, спроможної знайти відповідь на основніпитання існування, пізнати себе, суспільство і час, в якому вона живе, здатної брати активну участь у вирішенні соціальних проблем та досягнути успіху в житті.

Результатом формування громадянськості є соціальна зрілість особистості, яка складається як із практичних навичок участі у суспільному житті, так і рівня розвитку її громадянських якостей. Сутність проблеми пихолого-педагогічних закономірностей онтогенезу особистості, її соціалізаціїта громадянського становлення досліджували в своїх працях І.Бех, М.Боришевський, В.Кутішенко, Л.Крицька, Л.Макарова, В.Москаленко, О.Гуменюк, В.Оржеховська, О.Сухомлинська, К.Чорна та ін.

Формування громадянської спрямованості особистості передбачає дослідження сутності поняття “особистості”, тобто вивчення місця, позиції людини у системі суспільних зв’язків та її комунікацій. Оскільки центральним, системоутворюючим є відношення до інших, то стати особистістю означає зайняти певну життєву, міжоособову моральну позицію, у достатній мірі усвідомлювати її і нести за неї відповідальність, утверджуючи своїми вчинками.

Аналізуючи психолого-педагогічну літературу, нами було зазначено, що поняття“особистість” вживається у двох основних значеннях: людина, яка має свідомість і людина, яка досягла певного рівня розвитку. Такий рівень характеризується наявністю у людини власних поглядів, моральних вимог і оцінок, які роблять її відносно стійкою і незалежною від чужих її власним переконанням впливів.

Формою існування особистості є її розвиток, який відбувається на всіх етапах життєвого шляху. Розвиток особистості є сукупністю прийомів і способів соціального впливу на індивіда, метоюякого є створення у нього системи певних соціальних цінностей, установок, світогляду, виховання моральних та громадянських якостей.

Передумовою громадянського становлення є соціалізація особистості.Соціалізація особистості та її громадянське становлення у психологічно-педагогічному аспекті розглядається як поетапне розгортання системи її соціальної життєдіяльності, кожна фаза якої позначається зміною провідного різновиду діяльності, яка має такі ознаки: у її формі виникають і всередині якої диференціюються інші, нові види діяльності; у ній формуються, або перебудовуються окремі психічні процеси; від неї залежать основні психологічні зміни особистості в певний період часу.

Важливою сферою соціалізації особистості та її громадянського становлення є спілкування. Це складний процес встановлення і розвитку контактів між людьми, обумовлений потребами у спільній діяльності, який включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, взаємне сприйняття і розуміння. Таким чином, соціальний сенс спілкування полягає у тому, що воно слугує засобом передачі форм культури і суспільного досвіду від покоління до покоління – через звичаї, традиції, норми поведінки, книги, твори мистецтва, предмети матеріальної культури, систему освіти, виховання, філософію, релігію.

Ще однією сферою формування громадянської спрямованості особистості є розвиток її самосвідомості. Головною характеристикою самосвідомості, як було з’ясовано в процесі нашого дослідження, є розуміння і сприйняття особистістю самої себе як певної цілісності, у визначенні власної ідентичності. Без самосвідомості, як зазначає В.Москаленко, не може здійснюватись ні пізнання людиною соціального світу, ні соціальне самовизначення її в ньому. Самосвідомість спрямована на пізнання внутрішнього світу суб’єкта і його стосунків з об’єктивною дійсністю і проявляється в самопізнанні, самоаналізі, самооцінці. На цій основі усвідомлюється рівень знань, досвіду і характер можливостей, які є базою для вироблення принципів пізнавальної і практичної діяльності, життєвої позиції, постановки життєвих цілей і способів їх здійснення.

Саме тут важливого значення набуває самовиховання особистості, де суб’єктом і об’єктомвиховання є одна і та ж людина. Це самостійна, цілеспрямована, систематична робота людини, спрямована на формування і розвиток своїх кращих, соціально цінних якостей і усунення недоліків, яка здійснюється з метою максимальної самореалізації. Для процесу самовиховання важливим є всі властивості свідомості. Особливе значення має рефлексія як здатність виділити своє“Я”, критична оцінка своїх якостей. Особистість свідомо прагне виробити певні людські, зокрема моральні, вольові і фізичні якості. Саме це і є завданням самовиховання – досягнення гармонійної досконалості, тобто творчої активності; цілеспрямованості; раціоналізації життя; розвитку самодисципліни; формування почуття міри; вміння управляти емоціями, почуттями;ставлення до людей, як до вищої цінності.

Як свідчить педагогічна практика, самореалізація та самоутвердження особистості здійснюється у процесі навчально-виховної діяльності. Таким чином, провідну роль у процесі соціалізації та громадянського становлення особистості відіграють навчання, виховання та самовиховання, які спрямовані на її удосконалення, самореалізацію, вироблення поглядів, переконань, життєвих цілей, шляхів і способів їх здійснення, формування соціальних якостей та громадянської позиції.

Отже,особистість у процесі соціалізації та формування громадянськості набуває ряд соціальних та громадянських якостей, формується тип соціального мислення, система соціальних установок, громадянська позиція. Світогляд, знання, почуття, моральні установки та життєвий досвід особистості є тим грунтом, на якому формуються переконання. Наявність у людини певних переконань свідчить, що вона впевнена у своїй правоті, свідомо обрала свій життєвий шлях, займає активну громадянську позицію, розуміє суть та наслідки своєї діяльності, поведінки та вчинків.

Таким чином, об’єктом педагогічної та психологічної науки, як зазначає О.Сухомлинська, є психологічне обґрунтування цілеспрямованого формування пізнавальної діяльності та якостей зростаючої особистості. Об’єкт педагогічної науки – це система різних педагогічних впливів та явищ, у центрі якої перебуває дитина.

Підсумовуючи, ми дійшли висновку, що психологічний аспект формування громадянської спрямованості особистості передбачає вивчення сутності психологічних явищ життя особистості, її психологічних властивостей, вікових особливостей. Тоді як у педагогічному аспекті, особистість розглядається як суб’єкт і об’єкт навчання та виховання. Саме тут акцентується увага на можливостях особистості у самопізнанні та пізнанні світу, на розвитку її творчих можливостей та здібностей. Отже, спільним об’єктом дослідження психологічної та педагогічної науки є особистість та її активна взаємодія із соціальним середовищем,яке має суттєве значення для онтогенезу особистості, її соціалізації та громадянського становлення.

Художня література в освітньому процесі : сучасні технології.

Актуальність проблеми оновлення методів роботи з літературними творами пояснюється місцем і роллю художнього слова як ключового засобу виховання, розвитку і навчання дітей, зокрема її вплив на морально-духовне становлення особистості.

Виховна цінність літературного мистецтва обумовлена специфікою засобів втілення в ньому художнього образу як спресованості типовості узагальнення життєвих явищ, створення художньої моделі реального світу. Ключовою для усвідомлення необхідності вдосконалення змісту й способів роботи з літературними творами є думка, що цей твір акумулює в собі величезні розвивальні й виховні можливості мистецтва, педагогіки і психології, які, проте можуть бути реалізовані лише за умови готовності дитини до його сприйняття й активної творчої співдії з персонажами твору чи середовищем, відображеним у ньому. Отже, виховний вплив літературного мистецтва стає важливим за умови забезпечення активного сприйняття твору, максимально-повного емоційного переживання й проживання подій, взаємин, почуттів, про які в ньому йдеться.

Літературні твори можуть сприйматися дітьми по-різному — як джерело інформації, забава, інтелектуальне завдання, витвір мистецтва, повчальна соціальна ситуація, моральне правило.

Говорячи про літературні твори, ми в жодному разі не мінімізуємо значення й місце творів усної народної творчості. Фольклор — живодайне джерело художньої літератури, а фольклорні твори супроводжують життя дитини від самого народження. Казка як класичний зразок фольклору з її яскравим, романтичним зображенням світу, ідеалізацією позитивних героїв, захоплює й водночас навчає дітей основних законів соціуму.. Колоритна, яскрава мова казок викликає в уяві чудові образи, пробуджує фантазію. Повною мірою особливості фольклору проявляються й у малих формах: прислів'ях, приказках, загадках, гуморі. Прості й невеличкі за обсягом, вони дивують оригінальною будовою, широким використанням мовних виразних засобів.

Організацією сучасного освітнього процесу передбачено збільшення часу в освітньому процесі на ознайомлення з художньою літературою. Тож для забезпечення максимального педагогічного впливу слід вибудувати специфічну партитуру заняття, добирати доцільні методи та прийоми саме з цим текстом.

Сучасна методика пропонує багатий спектр видів занять з ознайомлення з літературними творами. Їх можна типізувати за різними параметрами. Наприклад, за літературними жанрами. На окремих заняттях знайомимо дітей з малими фольклорними формами, представляємо ці твори дітям, як витвори мистецтва слова, коротко й доступно розповідаємо про їх виникнення, функціональне призначення, особливості побудови і т.п. На інших заняттях подаємо дітям казки. Заняття, на яких читаємо дошкільнятам оповідання, називаються живими історіями і супроводжуються здебільшого етичними бесідами. Особливе місце в ознайомленні з літературними творами посідають заняття з ознайомлення з поетичним словом.

Водночас літературні заняття розрізняються за основним видом художньо-мовленнєвої діяльності, який педагог застосовує на занятті. Так, літературний твір дітям читають чи розповідають, і художньо-естетичне сприймання тексту буде основним видом діяльності на такому занятті. Основним видом художньої діяльності на інших заняттях може бути художня комунікація , тобто розмова вихователя з дітьми на основі прочитаного раніше твору. Подобається дітям такий вид заняття, як літературні творчі ігри, на яких дошкільнята стають співавторами казки чи розповіді, реалізують власну словесну творчість. Підсумкові заняття у формі літературних вікторин мають велике значення, оскільки дають змогу систематизувати здобутий раніше літературний досвід.

Сучасна методика досить гнучко підходить до організації літературних занять, на перший план ставить інтереси дітей.

ІГРОВИЙ ПРОСТІР ДИТИНИ: ЗАКОНИ РОЗВИТКУ ДИТЯЧОЇ ГРИ

Ігрова діяльність є найдоступнішою для дитини дошкільного віку, оскільки відповідає її психічним і фізичним можливостям. Вона сприяє розвитку інтересів і здібностей дітей, вихованню позитивних якостей, допомагає розширити, поглибити й уточнити уявлення про навколишній світ, про явища природи, ознайомитися з різними властивостями предметів. Гра викликає радісні переживання, бадьорий настрій, що є запорукою доброго здоров’я. У процесі гри діти активно і творчо засвоюють правила та норми поведінки людей, їхнє ставлення до праці, одне до одного. Колективні ігри зближують дітей, зміцнюють їхню дружбу. Гра сприяє сильним емоційним та естетичним переживанням, тому є одним із засобів естетичного розвитку.

На відміну від дорослих, діти намагаються відстоювати своє право на вільний час для улюбленої гри. Кожен з нас, пригадуючи свої дитячі роки, пам'ятає, як було добре грати з друзями у дворі в різні цікаві ігри.

Звичайно, зараз інші часи, інший темп життя і усе це потребує від нас і наших дітей відповідності запитам сучасного суспільства. Протягом дитинства малюки повинні не лише набути знань, умінь та навичок, а й зберегти фізичне, психічне здоров'я, набути морального імунітету, щоб витримати шалений ритм сучасного життя.

На сучасному етапі відбуваються зміни процесу набуття ігрового досвіду, який раніше передавався від старших дітей молодшим у спільних іграх. Сьогодні дорослий відіграє провідну роль у процесі передачі ігрового досвіду дітям. Безсумнівно, треба всіляко підтримувати дитячі ігри, спрямовані на розвиток дитини, адже у грі розвивається все те, що буде потрібно їй у дорослому житті.

У таких іграх не лише проявляються та розвиваються новоутворення дошкільного дитинства, а й відбувається засвоєння форм спілкування з однолітками.

Відомо, що дитина, яка не грає, перестає бути дитиною. І якщо зробити екскурс у минуле й простежити на прикладі історію гри, ми зрозуміємо, що розвиток суспільства та новітніх технологій завжди був пов'язаний з ускладненням іграшки та появою нових форм дитячої гри. Що вище щабель розвитку цивілізації, то складніше іграшка й більш розгорнута ігрова діяльність дитини, яка завжди була джерелом культури.

Творча гра завжди виникає за бажанням дитини, але ми не завжди прислуховуємося до бажань наших дітей та не враховуємо їхніх інтересів У процесі гонитви за найкращим майбутнім забуваємо, що дитинство — найкраща пора в житті людини, бо тут царює гра.

А хіба сьогодні малюк не заслуговує на яскраві спогади про дитинство? Чи наші діти будуть згадувати своє дитинство як постійне навчання, заучування, переписування зошитів? Чи дадуть сьогоднішні — дбайливі, ніжні, лагідні, розумні, поважні батьки — своїй улюбленій малечі право на щасливе дитинство, у якому належне місце займатиме гра?

Відомо, що провідним видом діяльності в дошкільному віці є гра, адже в ній розвиваються та проявляються такі новоутворення дошкільного дитинства, як розвиток знаково - символічної функції, активної уяви ; засвоєння структури самостійного виду діяльності; привласнення суспільної поведінки та опанування норм партнерської взаємодії; становлення елементів довільної поведінки, у процесі поступового оволодіння вмінням підпорядковувати свої бажання логіці сюжету та вимогам ігрових правил. Усе це дає дитині змогу навчитися самостійно планувати, виконувати і контролювати власну діяльність.

У процесі ігрової діяльності дитина опановує ігрові навички, які спрямовані на досягнення результату — отримання емоційних пізнавальних та інших надбань. Малюка цікавить не стільки результат, скільки сам процес гри та спілкування з однолітками.

Отже, розвиток ігрової діяльності передбачає поетапну передачу дітям ігрових умінь та навичок партнерської взаємодії.

Так, становлення партнерської взаємодії в дошкільному дитинстві розуміється нами як процес розвитку нових форм спілкування, що характеризується переходом від дії до взаємодії, від відчуття до співчуття, від сприйняття до прийняття, від управління до спільного планування.

Становлення ігрової діяльності на кожному віковому етапі має свої закономірності. Відомо, що паспортний вік і вік “актуального розвитку” не обов'язково збігаються. Дитина може випереджати, відставати й відповідати паспортному віку. Кожна дитина має свй шлях розвитку, і це варто вважати її індивідуальною особливістю.

Процес зародження самодіяльних ігор починається в ранньому дитинстві, з ігор - “розваг” ( Сорока — ворона”, “Кую — кую ніжку” та інш.). У таких іграх дитина отримує позитивні емоції від взаємодії з близькими дорослими.

Продовжується у молодшому дошкільному віці і характеризується зародженням “відображувальних” ігор, у процесі яких малюк навчається “приміряти на себе” образи навколишнього предметного світу, вивчає характерні якості предметів.

Поступово дитина вчиться зосереджуватися на предметних діях з іграшками. На цьому етапі іграшка виконує важливу роль — визначає сюжет і характер дії.

Завдання дорослого на етапі зародження ігрової діяльності полягає в тому, щоб проявляти емоційну зацікавленість до спільних з з дітьми ігор, використовувати сюжетні іграшки залежно від віку дитини. У ранньому дитинстві дорослий виступає як організатор та ініціатор гри, навчає дитину діяти з предметами в процесі спільної діяльності. Так, роль дорослого полягає насамперед в організації предметно-ігрового середовища, у його зміні й відновленні, стимулюванні дітей до рольової поведінки.

Діти четвертого року життя вже готові грати разом з однолітками. Керування грою на цьому етапі розвитку спільної гри здійснюється через доповнення сюжетних іграшок рольовою атрибутикою, що полегшує вибір і прийняття ролі в спільній грі, збагачує ігрові образи, які складають зміст ролі; внесення дорослими в одноманітно повторюваний сюжет гри “ключових” іграшок, які провокують самостійну зміну сюжетних ліній. На цьому етапі дорослий допомагає у вирішенні конфліктних ситуацій з приводу об'єднання індивідуальних ігрових задумів.

Розвиток гри також залежить від того, чи сформовані в дітей навички спільної діяльності. Дитині потрібно не лише усвідомити свій задум, а й зрозуміти задум партнера. У спільній грі виникають ситуації, коли уявлення партнерів про розвиток сюжетної лінії розходиться або учасники гри прагнуть до реалізації ролей, за змістом не пов'язаних між собою. У цьому разі успіх продовження спільної гри залежить від уміння запропонувати партнерові сюжетну подію, що поєднає за змістом ці ролі, або ж добудувати, послідовно продовжити розвиток сюжетної події, що запропонував партнер.

Отже, розвиток ігрової діяльності передбачає поетапну передачу дітям ігрових умінь та навичок партнерської взаємодії, й на кожному етапі роль дорослого визначається потребами дитини. Дорослий повинен пам'ятати, що його допомога не може порушувати природності дитячої гри, має бути опосередкованою.

"Яка дитина, така й родина"

Стосунки батьків між собою, їх взаємини з дітьми, внутрисімейна атмосфера загалом – все це незмінна практична школа батьківства й материнства. Добра ця школа – і виховання буде добрим; якщо ж нервова і тривожна, то діти зростають нервові, тривожні чи байдужі, егоїстичні, морально й духовно глухі. Звичайно, вплив батьків на дітей завжди індивідуальний, і вони мають більше можливостей враховувати вікові та особистісні особливості дитини.
Безперечно, що найкращі умови для розвитку і вихованні дитини має сім'я, в якій проживає кілька поколінь. У такій сім'ї, як правило, є різні види стосунків між старшими і молодшими поколіннями та можливості передання і взаємозбагачення особистості дітей і дорослих, засвоєння сімейних ролей в процесі безпосередньої життєдіяльності родини.
На жаль, як свідчить статистика в Україні, як і в інших європейських країнах, переважає нуклеарна (одноядерна – батьки і діти) сім'я. Більш того, зниження рівня життя в державі, погіршення соціальних, санітарних, гігієнічних, побутових умов життя, а у зв’язку з цим і психологічних, призводить до деформації почуття відповідальності, юридично-правового і морально-етичного обов’язку, що відбивається на сім'ї. В Україні зменшується рівень народжуваності дітей і помітно зростає кількість неповних сімей.
Сильним негативним фактором у вихованні дітей стає факт розлучення батьків. Залишення сім'ї батьком (або матір'ю), що, як правило, супроводжується офіційним розірванням шлюбу, може різко змінити морально-психологічний стан дитини і часто має руйнівний вплив на її психологічний світ, поведінку, віру в морально-духовні цінності та ідеали людей.
Після розлучення колишньому чоловікові чи дружині слід чітко обумовити в інтересах дитини новий стиль контактів і вимог, адже батьки завжди мають підтримувати хоча б найменший контакт із дітьми, незважаючи на те, що він може бути для одного або й обох небажаним. Ці контакти сприятимуть психічній врівноваженості, нормалізації розвитку дитини, гуманізації. Не можна принижувати один одного у присутності дитини та саму дитину. Емоційну напруженість взаємин батьків діти відчувають без слів, поглядів, жестів і міміки, навіть тоді, коли їх при цьому немає. Вони відчувають це інтуїтивно, серцем, душею, якимось особливим родинним почуттям, що не піддається критеріальним вимірам. Для повноцінного розвитку, як певну компенсацію за розлучення батьків, діти потребують постійних, стабільних стосунків з обома батьками, а це означає, що мати і батько, який здебільше проживає окремо, мусять обговорити умови їх теперішнього життя, осмислити ситуацію, в якій опинилися і зберегти ті кращу почуття, які в них залишилися з попередніх стосунків. У кожній сім'ї дитині відводиться певна роль, відповідно до якої будуються її взаємини з батьками залежно від її віку, незначного життєвого досвіду. Батьки для дітей мають бути джерелом емоційного тепла і підтримки, владою, розпорядником благ, зразком і прикладом для наслідування і, звичайно, мудрими порадниками.
Авторитет матері (батька) зростає в очах дитини, якщо вони, знаючи її проблеми, допомагають безболісно їх розв’язати. Це залежить від загальнокультурного рівня батьків, їх освіченості, педагогічної підготовленості, способу життя, ціннісних орієнтацій, реакції на становище, що склалося, оптимізм і віру на краще життя родини і дитини.
При цьому мати має враховувати, що дефіцит чоловічого впливу веде до порушення не лише розвитку інтелектуальної сфери, ускладнює процес ідентифікації відповідно до батьківського (чоловічого) чи материнського (жіночого) образу. Не маючи родинного прикладу спостерігати доброзичливе подружнє спілкування, це часто може впливати на формування гіперприв'язаності до матері чи батька, спричинювати різні відхилення психіки і навіть фізичні вади.
Кожна дитина може успішно справитися з однією або кількома несприятливими обставинами, але якщо їх більше, то це може спричинити виникнення у дітей невротичних реакцій тощо. Невдоволеність емоційними контактами, життєва невпевненість в позитивній оцінці дорослими, зменшення можливостей задоволення запитів у сфері матеріальних потреб, що зростають, - все це сприяє деформації ціннісних орієнтацій, викривленню реальних установок, що руйнує віру в моральний ідеал, призводить до порушень в діях, мотиваційній сфері, майбутньої діяльності, свідомого чи несвідомого успадкування чи наслідування морально-поведінкових якостей батьків.

"БАТЬКІВСЬКА ЄДНІСТЬ – ВАЖЛИВИЙ ЗАКОН ВИХОВАННЯ"

Досить поширеним явищем у сімейному житті є намагання деяких батьків завоювати дешевий авторитет у дітей за допомогою таких прийомів, як запобігання, своєрідний підкуп, показ своєї доброти тощо. Батьківський розрахунок тут доволі простий: дитина побачить, як її люблю і любитиме мене. При цьому батьки не враховують той факт, що дитяча проникливість сильніша за проникливість дорослої людини. Для дитини дорослий – перспектива її життя і розвитку, її майбутнє.
Саме тому діти досить уважно вивчають дорослих, у першу чергу власних батьків, обираючи для наслідування привабливі для них риси, якості характеру, манери, норми поведінки. На певній стадії розвитку, як правило, помічає згадану фальш і нещирість у поведінці батька чи матері. Наслідком цього стає, по-перше, втрата авторитету батьків у дітей, втрата поваги до батьків, і по-друге, формування таких негативних якостей, як лицемірство, брехливість, нещирість. Ще гірше, коли батько або мати вступають у своєрідне змагання в зовнішньому прояві любові до дітей. Запитання «Кого ти більше любиш – маму чи тата?» не таке вже й абстрактне у практиці сімейного виховання, особливо, якщо воно підкріпляється відповідними діями з боку батьків. Нерідко в сім'ях виникає своєрідне змагання між батьком і матір'ю у проявах «любові до дітей». Подібні явища можуть мати місце в сім'ях, де батьки живуть між собою у злагоді. Але такий стиль виховання веде до негативних результатів.
Зокрема, вказана змагальність батьків у прояві любові до дітей тягне за собою такі небажані наслідки: за наявності в сім'ї двох або більше дітей відбувається своєрідний поділ сфер впливу батька і матері на них, з'являються улюбленці й обділені любов'ю, між дітьми може виникнути відчуженість або навіть ворожнеча. Якщо дитина в сім'ї – одна, то у подібній ситуації, зваживши всі «за» і «проти», вона віддає перевагу комусь одному з батьків, відсунувши на другий план іншого. Інший з батьків буде обійдений дитячою увагою. Такий стан веде до розладу між батьками, а дитина росте, нещирою,користуючись конкуруючою батьківською любов'ю.