.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Методичні рекомендації щодо організації народознавчої роботи
Невичерпним джерелом розвитку особистості є народознавство
( історична наука, що вивчає культуру і побут народів світу, їх походження, розселення та культурно –побутові взаємини). Адже немає талановитішого вихователя, ніж рідна земля та її народ. Народна творчість, фольклор, традиції – це характерні народні вихователі.
Народознавство виховує у наших малят моральні, патріотичні, естетичні, творчі задатки. Якщо враховувати виховну силу народної казки, пісні, вишиванки, то вони є найважливішими засобами розвитку дитячої особистості. За допомогою етнографії можна закласти в майбутнє покоління чемність, відповідальність, доброзичливість.
Кожна нація має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть. Звичаї — це не відокремлене явище в житті народу, це — втілені в рухи і дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремими людьми. Вони безпосередньо впливають на духовну культуру народу, а це, у свою чергу, впливає на народну творчість. Саме тому народна творчість нерозривно пов'язана зі звичаями народу.
Народні звичаї охоплюють усі сфери громадського, родинного і особистого життя людей. Це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших національних справах. Звичаї, а також мова — це ті найміцніші елементи, що об'єднують окремих людей в один народ, в одну націю. Вони виробилися впродовж усього довгого життя і розвитку кожного народу.
Інтерес дитини до минулого батьків, бабусь і дідусів, до народних традицій є могутнім чинником розвитку повноцінної соціальної особистості, з високими життєвими позиціями, духовними потребами. Бабусина казка, мамина колискова, дідусева сопілочка — це те, що залишилося у кожному з нас, що не тільки наповнює теплими спогадами про дитинство, але й формує стійкий зв'язок із рідним народом, його культурою.
Таким чином, дитина змалечку навчається любити свій народ, свою Батьківщину, почуватися її часткою. Одним з основних завдань педагогічної роботи з дітьми є формування в них відповідальності за майбутнє Батьківщини, психологічної готовності до збереження народного майна. Ми маємо допомогти малюкам опанувати особливості побуту, звичаїв, культури українського народу.
ПРИЙОМИ РОБОТИ З НАРОДОЗНАВСТВА
Вихователь обов'язково має бути обізнаним із питань народознавства. Усі засади у роботі з дітьми мають підпорядковуватися головному правилу — від простого до складного. На початковому етапі — це відповіді на запитання з опорою на демонстраційний матеріал. Поступово завдання ускладнюються: дітям пропонується ставити питання вихователеві з опорою на раніше здобуті знання, що пов'язані ситуативним ланцюжком.
Для того щоб успішно розв'язати народознавчі завдання, педагоги використовують цілий комплекс навчально-виховних заходів, що містить, зокрема, різні види творчості: вишиванки, писанки, різьблення по дереву, гончарство, елементи обробки національного одягу, народну пісню, хоровод, гру, вірші, заклички, примовки, прислів'я та приказки, загадки, прикмети, легенди, повір'я. Саме під час заходів, у нерозривному взаємозв'язку, може подаватися матеріал із різних розділів програми, а не тільки з народознавства.
Обов'язковою умовою під час вибору принципів і прийомів роботи з народознавства повинні бути логічні завдання, що мають ігровий зв'язок із сюжетом заняття.
У дошкільній педагогіці існує багато методів і прийомів впливу на дітей, зокрема засобів навчання з народознавства, вибір яких залежить від конкретної ситуації.. Методичні прийоми є результативними за умови, коли вихователь застосовує їх системно, ураховує загальні тенденції психічного розвитку дітей, закономірності діяльності, яку він формує, а також тоді, коли педагог добре знає й відчуває кожну дитину.
Опанувавши за допомогою дорослих основні способи дії, що характерні для тієї або іншої діяльності, діти можуть використовувати їх у тих самих або дещо змінених умовах. Для цього необхідно, щоб у груповій кімнаті та на майданчику були створені умови для різноманітної самостійної діяльності малят. Кожний вид народних іграшок і посібників варто зберігати в певному порядку. Це дозволить дітям знайти потрібний предмет, а після гри повернути його на відповідне місце. Важливо продумати, як найраціональніше розподілити матеріал для того, щоб діти могли зайнятися різноманітною діяльністю, не заважаючи одне одному.
Плануючи роботу з народознавства, вихователь повинен ураховувати, що організація, форми роботи та дидактичний матеріал мають відповідати віковим особливостям дітей, можливостям їх загального й психічного розвитку. Прийоми роботи, що застосовуються вихователями, необхідно добирати залежно від основних завдань заняття, а також від його характеру. На заняттях може використовуватися одна з форм роботи або їх комплекс форм.
Складовою частиною заняття є аналіз або, інакше кажучи, відповіді дітей на запитання за його змістом. Дуже важливо, щоб питання були ретельно продумані й підготовлені. Від цього залежить якість відповідей дітей. Важливо, щоб педагог ставив запитання не тільки за змістом попереднього заняття, ураховуючи послідовність подій, їх причинно-наслідковий зв'язок та ін., але й передбачав моделювання кожної ситуації, тому що від структурної будови питання залежить лексико-граматичне оформлення відповіді кожної дитини.
З метою аналізування знань вихованців вихователеві пропонується:
• використовувати зошити для самоаналізу, у яких можна фіксувати у вигляді схем опанування матеріалу кожною дитиною;
• аналізувати проведене заняття;
• розписувати завдання та подальший план роботи з теми.
ЕТАПИ РОБОТИ
Дорослі повинні постійно дбати про розширювання кругозору дитини, зацікавлювати малят новими відкриттями навколишнього світу, докладати зусиль щодо формування свідомої особистості, щоб дитина почувалася господарем свого «Я».
Сьогодні дедалі більшою мірою усвідомлюється думка, що фундамент особистості закладається у дошкільні роки і має величезне значення для успішного подальшого життя людини. Важливо, щоб пізнавальна діяльність дитини була якомога співзвучнішою з пошуковою пізнавальною діяльністю. Необхідно допомогти дитині стати рівноправним членом сучасного суспільства.
Працюючи з малюками, необхідно приділяти увагу духовній освіті дітей. У художній, музичній, фізично-оздоровчій діяльності впродовж дня, у грі та у повсякденному житі слід націлювати дитину на патріотизм, громадянську відповідальність, прищеплювати морально-естетичні якості.
Вихователь-початківець має бути позитивно налаштований до роботи. Для цього педагогові необхідно створити розвивальне середовище, що максимально відповідає потребам дитини. Підсумком має стати отримання спільних результатів діяльності, відчуття радості за себе та своїх вихованців.
Зважаючи на викладений вище матеріал, пропонуються такі етапи роботи:
1. Проаналізувати попередню діяльність, форми і методи роботи з дітьми.
2. Ознайомитися з досвідом колег.
3. Вивчити наукову та сучасну літературу, що характеризує особливості розвитку дітей.
4. Підготувати розвивальне середовище з урахуванням вікових особливостей дітей.
5. Конкретно позначити види ігор, наочний матеріал, за допомогою яких відбуватиметься цілеспрямована діяльність педагога (ігри, що активізують мислення дитини та сприяють засвоєнню окремих матеріалів).
6. Скласти план-схему використання засобів, прийомів, дидактичного матеріалу, ігор у спільній і самостійній діяльності.
7. Упродовж усього часового проміжку спостерігати за особливостями формування навичок, наочно-образного мислення у кожної конкретної дитини.
Сучасні програми дошкільної освіти акцентує свою увагу на дитині як на неповторній, творчо розвиненій особистості. Немаловажна роль відводиться рівню народознавчої діяльності дошкільника, крізь яку будується пізнання навколишнього світу.
У стінах ДНЗ, що орієнтовані на розвиток у дошкільників допитливості, пізнавальної активності та розширення знань традицій і звичаїв українського народу, безумовно, може здійснюватись значний вплив на розвиток українознавства, родинних вікових традицій, вивчення родинного виховного досвіду. Підсумком стає здатність дитини до самостійного розв’язання доступних пізнавальних завдань, уміння усвідомлено використовувати досвід народу у спілкуванні з однолітками та дорослими.
Виховання моральності, патріотизму, естетичного смаку за допомогою народознавства доцільніше розпочинати з раннього віку.
З перших хвилин життя дитина оточена ніжністю, лагідністю, посмішками. Усі ці форми душевного контакту виникають інстинктивно і є необхідною умовою повноцінного розвитку немовляти. Жорстокість, ненависть, нерозуміння з боку оточуючих змушують дитину поступово втрачати свої духовні здібності.
Як зробити так, щоб дитина не втрачала свій чарівний скарб духовності: доброзичливість, щирість, людяність?
Насамперед родина та вихователі мають допомогти дитині жити в злагоді з навколишнім світом, запобігти агресивності. Значно легше виховувати у дитини духовність та навчати критично оцінювати свої й сторонні вчинки із людської позиції добра і зла за допомогою народознавства, тобто знань наших предків.
Дошкільників, яким уже доступне опанування духовно-моральних і естетичних цінностей народної культури, необхідно прилучати до історичної пам'яті народу, до його художньої спадщини, до традицій проведення свят, дозвілля, фольклорних посиденьок разом із батьками (відповідно до народного календаря).
Завдання педагогів полягає у тому, щоб поєднати навчання й виховання шляхом вивчення традицій української культури, надання дітям можливості ознайомитися з культурною спадщиною наших предків, уводячи їх добутки в усі види занять, поступово додаючи їх у повсякденне життя дитячого садка. А завершатимуть цю роботу свята, що є результатом співтворчості дітей і дорослих у галузях народного словесно-поетичного, музичного, танцювального, драматичного мистецтва.
Від перших хвилин знайомства з малюком дуже важливо з'ясувати, який духовний досвід має вихованець і які морально-етичні засади необхідно сформувати у нього:
1) почуття колективізму;
2) почуття гідності (уміння виконувати доручення, бажання допомогти слабшому);
3) уникання конфліктних ситуацій;
4) повагу до літніх людей (співчуття);
5) любов до рідних (піклування про їх здоров'я, уміння підтримати).
Залежно від віку та індивідуальних особливостей дитини та її батьків цей перелік можна розширювати.
