Ознаки насильства в сім’ї

Є родини, в яких діти не зазнають насильства, але спостерігають насильство у стосунках дорослих. Існує низка загальних ознак, які описують переживання й поведінку дітей з родин, де часто чинять насильство.

Природно, що не всі ці ознаки властиві всім дітям, але обов’язково – більшості з них.

1. Страхи. Діти з родин, де практикую насильство, переживають почуття страху. Цей страх може проявитися по-різному: від втечі у свій внутрішній світ і пасивності до насильницької поведінки.

2. Зовнішні прояви поведінки. Сім’я, в якій застосовують насильство, дуже непередбачувана, це жахливе місце для маленької дитини, яка не може знати, коли станеться наступний спалах насильства й наскільки сильним він буде. У результаті – вразливість і брак контролю за ситуацією призводить до впертості й непоступливості у поведінці або до агресивних вчинків.

3. Нездатність вербально висловити почуття. Спостерігаючи за прикладами насильства в родині, діти роблять висновок, що насильство є засобом, яким «дорослі» вирішують конфлікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто їм не показав, як треба говорити про свої почуття, вони дуже часто не знають, що переживають або відчувають, і як можна виразити свої емоції й почуття у вербальні (словесні) формі.

4. Залучення до боротьби батьків. Чимало дітей залучені у боротьбу батьків. Діти щиро хочуть зупинити насильство й конфлікти, які постійно спостерігають у своїй родині. Вони можуть відчувати відповідальність за проблеми своїх батьків, думаючи, що вони – діти – є причиною розладу у родині. У результаті того, що діти так глибоко залучені в конфлікт у родині, їм важко відокремити свою індивідуальність від особистостей своїх батьків.

5. Захисник матері. Багато дітей із родин, де практикують насильство, втягуються в конфлікт, намагаючись захистити своїх матерів від побиття. Дитина відчуває гнів щодо свого батька за т. що той робить матері боляче. Деякі діти можуть бути обурені тим, що їхні матері слабко протидіють і змиряються з насильством. Згодом діти можуть перестати відчувати провину зате, що вони гніваються й обурюються, спостерігаючи за поведінкою батьків.

6. Розчарування. Життя в родині, де часте насильство, - дуже напружене. Постійний стрес призводить до того, що діти стають емоційно нестабільними, легко розчаровуються, часто втрачають контроль навіть при незначних труднощах.

7. Почуття «заслуженості» жорстокого ставлення. Багато матерів, які не хочуть налаштовувати дітей проти своїх батьків, намагаються знайти батькам виправдання. Дитини бачить матір у синцях, зі слідами побоїв, а їй говорять, що все гаразд, тато любить свою родину. Дитина робить висновок, що бути любляною означає відчувати фізичний біль. Дитина, мати якої постійно виправдує насильство свого чоловіка, часто починає відчувати, що вона теж «варта» того,щоб її побили.

8. Ізоляція. У більшості родин, де чиніть насильство, його не обговорюють відкрито. Батьки дають зрозуміти, що не слід розказувати про сімейну ситуацію у школі або друзям. Це змушує дітей почуватися якимись особливими. Дехто навіть думає, що з ними щось негаразд, тому що їхнє життя в родині відрізняється від життя їхніх однолітків.