Пам’ятка для батьків щодо спілкування з дітьми, які мають емоційні труднощі.

1. Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.

2. Не існує поганих і хороших емоцій, і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.

3. Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції – це результат тривалого стримування емоцій.

4. Потрібно навчити дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.

5. Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.

6. Не слід у процесі занять з важкими дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.

7. Треба враховувати не просто моральність емоцій ( негативні чи позитивні ), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища.

8. Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору.

9. З метою ліквідації негативних емоцій потрібно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи заняття танцями.

10. Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежить від особливостей її ставлення до себе. Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар’єри для необхідних змін. У таких випадках потрібно починати роботу з корекції ставлення до себе, учнівської самооцінки.

Пам’ятка батькам майбутнього першокласника.

1. Любіть дитину. Не забувайте про тілесний контакт із нею. Знаходьте радість у спілкуванні з дітьми. Дайте дитині місце в сім’ї .
2. Хай не буде жодного дня без непрочитаної книжки.
3. Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Цікавтеся справами та проблемами дитини.
4. Дозволяйте дитині малювати, розфарбовувати, вирізувати, наклеювати, ліпити.
5. Відвідуйте театри, організовуйте сімейні екскурсії містом.
6. Надайте перевагу повноцінному харчуванню дитини, а не розкішному одягу.
7. Обмежте перегляд телепередач, ігри на комп’ютері до 30 хвилин.
8. Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички і любов до праці.
9. Не робіть із дитини лише споживача, хай вона буде рівноправним членом сім’ї зі своїми правами і обов’язками.
10. Пам’ятайте, що діти – не тільки продовжувачі наших особистих умінь і здібностей. Кожна дитина має право на власний вияв своїх потенційних можливостей і на свою власну думку.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ЩОДО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

1. Повірте в неповторність своєї дитини,що вона - єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією. Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.

2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами.Приймайте її такою, якою вона є.. підкреслюйте її сильні властивості.

3. Не соромтеся виявляти свою любов до дитини ,дайте їй зрозуміти, що любитимите її за будь-яких обставин.

4. Не бійтеся "залюбити" своє маля: саджайте його собі на коліна, дивіться йому в очі, обіймайте та цілуйте,коли воно того бажає.

5,Обираючи знаряддя виховного впливу , удавайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та суду.

6. Намагайтеся ,щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та бездоглядність.Встановіть чіткі межі дозволеного (бажано, щоб заборон було небагато - лише найголовніше) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Неухильно дотримуйтесь встановлених вами заборон і дозволів.

7. Ніколи не давайте дитині особистих негативних оціночних суджень: " ти поганий", "ти брехливий", "ти злий". Оцінювати треба лише вчинок. Треба казати: "Твій вчинок поганий, але ж ти хороший і розумний хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити".

8. Наманайтеся впливати на дитину проханням - це найефективніший спосіб давати їй інструкції. Якщо прохання не виконується , треба переконатися, що воно відповідає вікові й можливостям дитини. Лише тоді можна вдаватися до прямих інструкцій,наказів, що буде досить ефективним для дитини, яка звикла реагувати на прохання батьків. І тільки в разі відвертого непослуху батьки можуть думати, по покарання.Цілком зрозуміло , що воно має відповідати вчинку, а дитина має розуміти , за що її покарали. Батьки самі вирішують, як покарати, але майте на увазі , що фізичне покарання - найтяжчий за своїми наслідками засіб покарання. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас. Покараний - пробачений. Сторінку перегорнуто . Про старі гріхи жодного слова! Покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

9. Не забівайте , що шлях до дитячого сердця пролягає через гру. саме у процесі гри ви зможете передати необхідні навики ,знання,поняття,про життєві правила та цінності, зможете краще зрозуміти одне одного.

10. Частіше розмовляйте з дитиною , пояснюйте їй незрозумілі явища,ситуації суть заборон та обмежень. Допоможіть їй навчитися висловлювати свої бажання, почуття та переживання,тлумачити поведінку свою та інших людей.

11. Нехай не буде жодного дня без прочитаної разом книжки (день варто закінчувати читанням доброї,розумної книжки).

12. Розмовляйте з дитиною , розвивайте її мовлення. Щодня цікавтеся її справами,проблемами,переживаннями,досягненнями.

13. Дозволяйте дитині малювати, розфарбовувати, вирізати , наклеювати ,ліпити, працювати з конструктором. Заохочуйте її до цього ,створюйте умови.

14. відвідуйте разом театри ,музеї (спершу достатньо одного залу, щоб запобігати втомі, а згодом поступово , за кілька разів, слід оглянути свою єкспозицію), організовуйте сімейні екскурсії , знайомлячи дитину з населенним пунктом, де ви мешкаєте.

15. Привчайте дітей до самообслуговування, формуйте трудові навички та любов до праці (підтримуйте ініціативу й бажання допомагати вам). Здатність почути ,зрозуміти дитину - своєрідний місток між батьками та дітьми.

ПРАВИЛА ПОБУДОВИ СТИЛЮ ПОВЕДІНКИ З ДІТЬМИ «ГРУПИРИЗИКУ» (ПОРАДИ БАТЬКАМ, ВИХОВАТЕЛЯМ)

• Слід уникати крайнощів: не можна дозволяти дитині робити все, що їй заманеться, але не можна і все забороняти. Чітко виберіть для себе, щоможна і чого не можна, і погоджуйте це з усіма членами родини.Показуйте дитині приклад своєю поведінкою: стримуйте свої емоції,адже вона наслідує вас.
• Приділяйте дитині достатньо уваги, вона не повинна відчувати себезабутою, але в той же час поясніть дитині, що бувають моменти, колиу вас є інші турботи, вона повинна це зрозуміти і прийняти.Пам'ятайте, що істеричні напади найчастіше пов'язані з прагненнямпривернути до себе увагу або викликати жаль та співчуття. Не треба по­турати дитині, не треба змінювати своїх вимог. Коли дитина заспокоїть­ся, поясніть їй, чому ви зробили так, а не інакше.

• Слід стримувати прагнення дитини провокувати сварки з іншими, Треба тактовно коригувати недружні погляди або бурмотання з образ,собі під ніс.
• Припинивши сварку, не звинувачуйте іншу дитину в її виникненні,захищаючи свою. Прагніть об'єктивно розібратися в причинах, що їїспровокували.
• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії своєї дитини, які спричинили його. Спробуйтезнайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.
• Не обговорюйте в присутності дитини проблеми її поведінки. Вонаможе затвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і продовжуватиме провокувати їх.
• Не завжди слід втручатися у сварки дітей, потрібно надати їм можливістьсамим порозумітися і навчитися спілкуватися. Проте, якою під час гриодне з них завжди перемагає, а інше виступає «жертвою», слід перервати таку гру, щоб запобігти формуванню боязкості у переможеного.

• Слід розширювати коло знайомств своєї дитини, частіше запрошуватидо себе друзів, брати малюка в гості до знайомих людей, запрошуватидітей у гості, розширювати маршрути прогулянок та екскурсій, учитидитину спокійно реагувати на нові місця і людей.
• Не варто постійно турбуватися за дитину, намагатися повністю оберігати її від всіляких небезпек, в основному придуманих вами, не робітьсамі все за дитину, не запобігайте будь-яким утрудненням, надайте їйповну свободу діяльності.
• Постійно укріплюйте в дитини упевненість у собі, у власних силах.
• Залучайте дитину до виконання різних доручень, пов'язаних зі спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором'язливій дитині довелося бвступати в розмову з «чужим дорослим» (у магазині, на зупинці, в дитячому парку, кінотеатрі тощо).

• Слід розширювати коло спілкування дитини, приводити її в нові місцяі знайомити з новими людьми.
• Підкреслюючи переваги і корисність спілкування, розказуйте дитиніпро те, що нового і цікавого ви дізналися, яке задоволення отримали,спілкуючись з тією або іншою людиною.
• Намагайтеся самі стати для дитини прикладом людини, що ефективноспілкується.
• Якщо попри всі ваші зусилля дитина стає все більш замкнутою і відчуженою, зверніться за консультацією до психолога, який допоможе ваму розв'язанні цієї проблеми.

• Слід пам'ятати, що заборона і підвищення голосу — неефективні способи подолання агресивності. Лише зрозумівши причини агресивноїповедінки, можна сподіватися на те, що агресивність дитини буде подолано.
• Надавати дитині особистий приклад позитивної поведінки. Не допускайте проявів гніву або критичних висловів про своїх друзів або колег,будуючи плани «помсти».
• Нехай ваша дитина постійно відчуває, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз приголубити або пожаліти її. Хай вонабачить, що вона потрібна і важлива для вас.

Вчіться та навчайте дітей правильно спілкуватись

1. Щоб навчитися правильно говорити, треба навчитися читати і слухати.

2. Читаючи, зосереджено заглиблюйтеся в зміст написаного: намагайтеся побачити, почути, зрозуміти й запам'ятати художні особливості мови, мовні звороти.

3. Збагаченню словникового запасу допоможе спеціальна робота: заведіть словник для запису нових слів, тренуйтеся в їх вимові та використанні, добирайте до них антоніми та синоніми, вивчайте слова, що використовуються в переносному значенні,

4. Намагайся не лише запам'ятати мову оратора, а й прийоми її побудови.

5. Стежте за тим, щоб у розповіді не було слів-паразитів, не використовуйте непотрібних повторів — це збіднює мову.

6. Стежте за побудовою речень, не вживайте складних конструкцій.

7. Щодня читайте вголос по 15—20 хв., усвідомте зміст тексту, поміркуйте, де зробити паузу, поставити наголос, якого емоційного відтінку надати мові.

Поради психолога Ні виховній агресії в сім’ї!

Виховуючи дитину, ми частішe використовуємо метод «агресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величезним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розуміючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє (від легких колік до серйозних психозів). Своєю нищівною словесною агресією батьки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, апробує такий урок на батьках. Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси. Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а биття — злочином. Вихована такими методами дитина дзеркально спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане пригнічувати. Своїми методами виховання ми позбавляємо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо. Дуже важливо, щоб ми використовували симпатію та усмішку, підтримку, співчуття та навіювали доброту, бо всі негативні емоційні вияви позначаються на психічному стані дитини. Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов'язок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов'ю та розумінням! Поради психолога Посміхайтесь! Пропонуємо розгадати загадку: «Вона немає ціни. Вона збагачує тих, хто її одержує, не збіднюючи тих, хто її дарує. Вона продовжується одну мить, пам'ять же про неї часто зберігається надовго. Немає таких багатих, які могли б прожити без неї, і немає таких бідних, які б не стали багатші її милістю. Вона створює щастя в домі, атмосферу доброзичливості у справах і служить паролем для друзів. Разом з цим її не можна купити, випросити, позичити чи вкрасти, бо вона являє собою таку цінність, яка не принесе ніякої користі, якщо тільки не буде йти від чистого серця». Так що ж це? Звичайно ж, посмішка! Тож поговоримо про посмішку . Вчинки красномовніші за слова, а посмішка означає: «Ви мені подобаєтесь. Ви робите мене щасливим. Я радий вас бачити». Я кажу про справжню щиру посмішку - посмішку, сповнену сердечної доброти, що йде з глибини душі, посмішку, яка високо цінується в людських стосунках. Що можна порадити, якщо ви не відчуваєте бажання посміхатись? Спробуйте змусити себе: якщо ви наодинці, наспівуйте якусь веселу пісеньку, згадуйте приємні хвилини вашого життя, коли ви чудово повеселилися у товариша на іменинах, коли ви добре відповідали біля дошки і одержали заслужену п'ятірку, коли вам посміхнулася дівчина, яка вам симпатична, і погодилася піти з вами в кіно . Поводьтеся так, як ніби ви вже щасливі, і це приведе вас до щастя! Щоразу, коли виходите з дому, наберіть бадьорого вигляду, високо підніміть голову, ніби вона увінчана короною, дихайте на повні груди, «пийте» сонячне світло, вітайте посмішкою ваших друзів. Намагайтеся зосередитися на думці про те, що вам хотілося б здійснити, намалюйте в своїй уяві образ симпатичної і достойної людини, якою вам хотілося б стати. Підтримуваний вашою думкою, він буде щохвилини перетворювати вас саме в таку особистість! Посміхайтеся! І люди, зігріті вашою посмішкою, будуть тягнутися до вас! Посміхайтеся! І ваша посмішка створить щастя у вашому домі, атмосферу доброзичливості в спілкуванні. Тільки ця посмішка має йти від чистого серця, тоді ви станете багатші з її милості. Адже, якщо ви здатні завжди посміхатися життю, життя завжди посміхнеться вам!

ДИТИНУ НЕ КАРАЮТЬ:

l. За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, неврівноваженого — за плаксивість.

2. Під час їжі.

3. Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Тут краще підтримати її.

4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.

5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.

6. При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у старшої дитини, а в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини.

7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців — до 20, але навчати цього слід з трьох, а особливо з п'яти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.

8. Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та інди­відуальні особливості дитини.

Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істеричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних покарань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймається гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шантажувати батьків.

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА

ЯК ЗАПОБІГТИ НЕГАТИВНИМ НАСЛІДКАМ ПОКАРАННЯ

1. Відокремлюйте свої почуття від дій. Не засуджуйте дитину. Вона має відчувати, що її люблять, але її дії в конкретному випадку можуть бути неприйнятними. Пам'ятайте: щоб змінити вчинки дитини, треба навчитися розуміти її. Суворі слова мають стосуватися тільки неправильних дій дитини, але не її особистості. Брутальність, моралізування, нетактовність свідчать про педагогічну непридатність, а дитину роблять невпевненою, знервованою, тривожною.

2. Уважно вивчайте свою дитину. Обов'язковою умовою у виборі форм покарання є знання індивідуальних особливостей дитини: її темпераменту, характеру, особливостей реагування на певний вид покарання. Ви маєте знати стан її здоров'я, нервової системи. Дії дитини у стані нервового розладу є симптомами емоційних ускладнень через критику, звинувачення або покарання, напружену сімейну атмосферу. Зрозуміло, що витончений, вразливий меланхолік сприйматиме покарання зовсім не так, як енергійний, товариський сангвінік, вибуховий холерик чи врівноважений, спокійніший флегматик. Дівчаток теж треба карати не так, як хлопчиків. Дівчинка взагалі потребує особливого виховання, заснованого більшою мірою на ніжності й ласці. Вона більш чуттєва й емоційна, глибше переживає з приводу зроблених помилок. Часом одного суворого слова, навіть докірливого погляду, досить, щоб вона припинила небажані дії. Необхідно взагалі відмовитися від тілесних покарань, від яких шкоди більше, ніж користі.

3. Треба враховувати емоційний стан дитини. Якщо видно, що дитина засмучена і дуже переживає, то чи потрібно додавати негативу, використовуючи покарання? Але водночас треба пам'ятати, що змінити поведінку дитини можна тоді, коли активізується її почуттєва сфера. Відчувши всю повноту негативних переживань, дитина навряд чи захоче повторити подібний вчинок. Потрібно, щоб вона набула цього негативного досвіду, але тут не можна перестаратися. А дорослий у цей час повинен бути поруч, зі схваленням поставитися до рішення дитини виправитися і всіляко підтримати її. Відповідайте на почуття дитини. Давайте їй виговоритися, щоб негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.

4. Перш ніж карати, треба обов'язково з'ясувати мотиви вчинку.

Якщо без покарання не можна обійтися, нехай дитина вибере його сама. Практика показує: діти здебільшого вибирають суворіше покарання, ніж батьки. Але в таких випадках вони не вважають його несправедливим і не ображаються.

5. Караючи дитину, впевніться у тому, що вона розуміє причину, щоб вона звинувачувала себе, а не того, хто карає. Якщо ж дорослий змушений застосувати покарання, то при цьому йому не можна використовувати образливі слова, принижувати гідність маленької людини, акцентувати увагу на слабких сторонах, фізичних вадах дитини.

6. Дайте зрозуміти синові чи доньці, що дисциплінарні проблеми дітей стосуються не тільки дорослих, а є спільними для всіх.

7. Навчайте дитину норм і правил поведінки в різних місцях і різних життєвих ситуаціях ненав'язливо та без моралізування.

8. Накладіть обмеження на небезпечні та руйнівні дії. Допоможіть дитині спрямувати свою активність у дозволене русло. У цьому полягає основна формула динамічного підходу до проблеми дисципліни дитини.

9. Будьте самі прикладом культурної поведінки з іншими людьми, з предметами та довкіллям.

10. Треба пам'ятати, що вся відповідальність за наслідки покарання цілком покладається на дорослого. Слід пам'ятати, що міра покарання повинна відповідати важкості провини, тобто не треба застосовувати серйозне покарання за несерйозну провину.

l. За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, неврівноваженого — за плаксивість.

2. Під час їжі.

3. Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Тут краще підтримати її.

4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.

5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.

6. При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у старшої дитини, а в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини.

7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців — до 20, але навчати цього слід з трьох, а особливо з п'яти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.

8. Поспішно, не розібравшись: краще пробачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та інди­відуальні особливості дитини.

Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істеричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних покарань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймається гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шантажувати батьків.

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА

ЯК ЗАПОБІГТИ НЕГАТИВНИМ НАСЛІДКАМ ПОКАРАННЯ

1. Відокремлюйте свої почуття від дій. Не засуджуйте дитину. Вона має відчувати, що її люблять, але її дії в конкретному випадку можуть бути неприйнятними. Пам'ятайте: щоб змінити вчинки дитини, треба навчитися розуміти її. Суворі слова мають стосуватися тільки неправильних дій дитини, але не її особистості. Брутальність, моралізування, нетактовність свідчать про педагогічну непридатність, а дитину роблять невпевненою, знервованою, тривожною.

2. Уважно вивчайте свою дитину. Обов'язковою умовою у виборі форм покарання є знання індивідуальних особливостей дитини: її темпераменту, характеру, особливостей реагування на певний вид покарання. Ви маєте знати стан її здоров'я, нервової системи. Дії дитини у стані нервового розладу є симптомами емоційних ускладнень через критику, звинувачення або покарання, напружену сімейну атмосферу. Зрозуміло, що витончений, вразливий меланхолік сприйматиме покарання зовсім не так, як енергійний, товариський сангвінік, вибуховий холерик чи врівноважений, спокійніший флегматик. Дівчаток теж треба карати не так, як хлопчиків. Дівчинка взагалі потребує особливого виховання, заснованого більшою мірою на ніжності й ласці. Вона більш чуттєва й емоційна, глибше переживає з приводу зроблених помилок. Часом одного суворого слова, навіть докірливого погляду, досить, щоб вона припинила небажані дії. Необхідно взагалі відмовитися від тілесних покарань, від яких шкоди більше, ніж користі.

3. Треба враховувати емоційний стан дитини. Якщо видно, що дитина засмучена і дуже переживає, то чи потрібно додавати негативу, використовуючи покарання? Але водночас треба пам'ятати, що змінити поведінку дитини можна тоді, коли активізується її почуттєва сфера. Відчувши всю повноту негативних переживань, дитина навряд чи захоче повторити подібний вчинок. Потрібно, щоб вона набула цього негативного досвіду, але тут не можна перестаратися. А дорослий у цей час повинен бути поруч, зі схваленням поставитися до рішення дитини виправитися і всіляко підтримати її. Відповідайте на почуття дитини. Давайте їй виговоритися, щоб негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.

4. Перш ніж карати, треба обов'язково з'ясувати мотиви вчинку.

Якщо без покарання не можна обійтися, нехай дитина вибере його сама. Практика показує: діти здебільшого вибирають суворіше покарання, ніж батьки. Але в таких випадках вони не вважають його несправедливим і не ображаються.

5. Караючи дитину, впевніться у тому, що вона розуміє причину, щоб вона звинувачувала себе, а не того, хто карає. Якщо ж дорослий змушений застосувати покарання, то при цьому йому не можна використовувати образливі слова, принижувати гідність маленької людини, акцентувати увагу на слабких сторонах, фізичних вадах дитини.

6. Дайте зрозуміти синові чи доньці, що дисциплінарні проблеми дітей стосуються не тільки дорослих, а є спільними для всіх.

7. Навчайте дитину норм і правил поведінки в різних місцях і різних життєвих ситуаціях ненав'язливо та без моралізування.

8. Накладіть обмеження на небезпечні та руйнівні дії. Допоможіть дитині спрямувати свою активність у дозволене русло. У цьому полягає основна формула динамічного підходу до проблеми дисципліни дитини.

9. Будьте самі прикладом культурної поведінки з іншими людьми, з предметами та довкіллям.

10. Треба пам'ятати, що вся відповідальність за наслідки покарання цілком покладається на дорослого. Слід пам'ятати, що міра покарання повинна відповідати важкості провини, тобто не треба застосовувати серйозне покарання за несерйозну провину.

Креативний розвиток дітей


Поради практичного психолога щодо креативного розвитку дітей дошкільного віку.

Дитинство - період, коли закладаються фундаментальні якості особистості, що забезпечують психологічну стійкість, позитивні етичні орієнтації на людей, життєздатність і цілеспрямованість. Ці духовні якості особистості не розвиваються спонтанно, а формуються в умовах любові оточуючих, коли сім’я і вихователі створюють у дитини потребу бути визнаною, здатність співпереживати і радіти іншим людям, прагнення багато чого навчитися.
Щоб дитина комфортно почувалася в емоційному плані, необхідні спеціальні умови, що визначають її побут, фізичне здоров’я, характер її спілкування з оточуючими, її особисті успіхи.
Які ж умови слід створити для оптимального розвитку креативних здібностей дитини? Однозначної відповіді на це питання психологи ще не дали. Тому проблема залишається актуальною до нинішнього дня. Існують різні підходи і рекомендації.
Наприклад, навчання творчості стане можливим, якщо будуть створені такі основні умови:
Умови фізичні, тобто наявність матеріалів для творчості і можливості в будь-яку хвилину діяти з ними;
Умови соціально – економічні, за яких дитина має відчуття зовнішньої безпеки, тобто знає, що її творчі вияви не отримають негативної оцінки з боку дорослих;
Психологічні умови, зміст яких полягає в тому, що у дитини формується відчуття внутрішньої безпеки, розкутості і свободи за рахунок підтримки дорослими її творчих починань.

Але роль дорослих у цьому процесі не обмежується лише створенням умов. Вона полягає ще й у тому, щоб активно допомагати малюкові в розвитку його творчих здібностей. З цього приводу розроблені корисні рекомендації.
Ось найцікавіші з них:
Створіть дитині затишну і безпечну психологічну базу для її пошуків, до якої вона б могла повертатися, якщо буде налякана власними відкриттями.
Підтримуйте схильність дитини до творчості і виявляйте співчуття до невдач. Уникайте несхвальних оцінок її творчих ідей.
Будьте терпимі до дивних ідей, поважайте допитливість, запитання і ідеї дитини. Намагайтеся відповідати на всі запитання, навіть, якщо вони здаються дикими і абсурдними. Пояснюйте, що на багато її запитань не завжди можна відповісти однозначно. Для цього потрібні час і терплячість. Дитина повинна навчитися жити в інтелектуальній напрузі.
Давайте дошкільняті можливість побути одному і дозволяйте, якщо він того хоче, самому займатися своїми справами. Надлишок опіки може пригальмувати його креативність. Бажання і цілі дітей належать їм самим, а батьківська допомога може інколи сприйматися як «порушення кордонів» особистості.
Допомагайте дитині вчитися будувати її систему вартостей, не обов’язково засновану на її власних поглядах, щоб вона могла поважати себе і свої ідеї поряд з іншими ідеями та їх носіями. Таким чином, її саму, в свою чергу, будуть цінувати інші.
Допомагайте дитині у задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, любові, поваги до себе і оточуючих), оскільки людина, енергія якої скована основними потребами, менше здатна досягти висот самовиразу.
Виявляйте симпатію до її перших незграбних спроб виражати свої ідеї словами і робити їх таким чином зрозумілими оточуючим.
Знаходьте слова підтримки для нових творчих починань дитини, уникайте критикувати перші спроби – якими б невдалими вони не були. Ставтеся до них з теплом: малюк прагне творити не лише для себе, але й для тих, кого любить.
Допомагайте дитині стати «розумним авантюристом» і часом покладатися в пізнанні на ризик та інтуїцію; найвірогідніше, саме це допоможе зробити справжнє відкриття.
Підтримуйте необхідну для творчості атмосферу, допомагаючи дитині уникнути суспільного несхвалення, зменшити соціальні тертя і подолати негативну реакцію однолітків. Чим більше ви надаєте можливостей для конструктивного креативу, тим щільніше закриваються клапани деструктивної поведінки. Дитина, позбавлена позитивного творчого виходу, може спрямувати свою творчу енергію у зовсім небажаному напрямку.



Креативність досягає піку у віці від 3,5 до 4,5 років, а також зростає у перші три роки навчання в школі; знижується протягом наступних року-двох і потім отримує новий поштовх, можливо, у зв’язку з підвищенням рівня фізичного розвитку (передпубертат).
Креативність неоднозначно залежить від освіти. Більшість дітей втрачає свою спонтанну відвагу, коли вони стають «окультуреними».
Період життя людини від 2,5 до 7 років психологи називають другим віком запитань (перший вік – від 1 року до 2,5 років). На кінець цього періоду спостерігається «пік допитливості» - найбільша кількість запитань в мовленні дітей, після чого відзначається спад.
Як підняти самооцінку


Допоможіть дитині підняти самооцінку
Дітки почувають себе дещо невпевнено у світі, що оточує їх, без підтримки з боку батьків. Невпевненість малюка в дитинстві може у майбутньому перерости в невпевненість в собі вже і у дорослому віці, невпевненість в ухваленні рішень. Дуже важливо вже з малих років допомагати дитині розвивати упевненість в собі і піднімати його свою самооцінку.
Яким чином предки можуть посприяти своїм дітям відчути себе упевненіше у цьому світі?



Хваліть власних діток.

Пам'ятайте про те, що не усі дітки - природжені генії, не усім просто дається навчання, проте повністю усі дітки талановиті по-своєму. Батькам слід просто уважніше відноситися до дітей, щоб знайти цей талант, закладений в дитині, і розвинути його. Заохочуйте всяке завзяття малюка до самовираження і розвитку і ні в якому разі не говорите йому, що йому не стати, наприклад, великим співаком або танцюристом, або художником. Схожими фразами ви не лише відбиваєте у малюка завзяття до чого-небудь, проте і позбавляєте його переконаності в собі, занижуєте його самооцінку. Якщо у вашого малюка щось не виходить, не вирішується ще одна задачка по арифметиці, то замість того, щоб лаяти його, надайте допомогу і вирішите задачку спільно. Позитивний підсумок не лише надає упевненість в собі, проте і збільшує самооцінку малюка.
Батькам також слід тримати в голові те, що дітки удвічі хворобливо сприймають критику з боку чужих людей (учителя, однокласників). Якщо ви бачите, що дитина чимось засмучена, постійно намагайтеся упізнати причину, поговорити з дитиною. Якщо виявиться, що його посварили на уроці за те, що він погано упорався із завданням, поясните, що йому в подальший раз необхідно буде просто більше прикласти зусиль і усе вийде.
Неодмінно хвалить діток за будь-які нагороди: за відмінні відмітки в школі, за перемогу на спортивних змаганнях, за прекрасний нарис, за слухняність. Похвала благотворно позначається на самооцінці діток.


Ні в якому випадку не узагальнюйте і не перебільшуйте якісь негативні діяння малюка.

У кожного з нас є певні негативні риси, у тому числі і у малюка. Але ні в якому разі не варто їх узагальнювати і ще більше роздувати. З цієї причини, постарайтеся не застосовувати в спілкуванні з дитиною подальші фрази:
"Ти мене НІКОЛИ не слухаєш". "Ти ПОСТІЙНО погано поводишся". "У тебе НЕХОРОША пам'ять". "У тебе ПОГАНИЙ характер".
Незмінним запереченням можна подавити всяку упевненість малюка в собі, а про його самооцінку і говорити не доведеться. Якщо ви бажаєте, щоб ваша дитина почала вести себе краще, слухати краще, вам слід замінити заперечення:
"Я засмучуюся, коли ти поводишся погано". "Я переживаю, коли ти поводишся погано". "Якщо у тебе є якісь труднощі, давай ми вирішуватимемо їх спільно".


Надайте дітям право вибору.

Надайте право дітям самим вирішувати якісь звичайні речі (наприклад, в яку школу піти навчатися, в яку секцію записатися, чим зайнятися у вільний час). Самостійні рішення також сприяють зміцненню переконаності в собі і підняттю самооцінки.
Як виховати в дітях чесність


Порада 1. Вірте вашій дитині.
Як правило, діти на довіру відповідають довірою, а якщо їх обманюють не зрозуміють цього. Хай дитина відчуває і знає, що ви їй вірите.
Порада 2. Поясніть, що на правді тримається світ, на дитячій мові - вона корисна. Люди живуть у злагоді, якщо довіряють один – одному.
Порада 3. Не створюйте ситуації для обману. Уникайте запитань, коли легше сказати неправду, чим правду.
Порада 4. Не вчиняйте принизливих допитів.
Порада 5. Винагороджуйте правдивість.
Якщо ваш малюк зізнався вам, то покажіть йому свою радість: «Я радію від того, що ти чесна людина, тому що ти сказав ПРАВДУ».
Порада 6. Показуйте приклад чесності.
Чи просите Ви відповідати по телефону, що вас немає вдома ?

За своєю природою діти чесні. А обман дітей ми провокуємо самі. Спочатку - провокуємо, а потім, якщо дитині раз за разом вдається уникати неприємностей завдяки своїм "казочкам", вона звикає брехати.
Як ми це робимо ?
Найтиповіший спосіб - поставити дитину в ситуацію, коли їй потрібно вигадувати, придумувати казки для батьків. Можливо, у дитини великі неприємності, такі, що самій не справитися? Чому вона про це не говорить? Можливо, не має надії на ваше розуміння, допомогу? Соромиться? Не довіряє? Боїться? Вона буде шукати допомоги в іншому місці? А чи знайде? А якщо знайде – то яку ?
Як видно, дитяча брехня небезпечна не тільки тим, що вас вводить в оману, а й тим, що дитина відсторонюється від вас! А це свідчення того, що дитина сумнівається у вашій безумовній любові!


Дитина чесна зі своїми батьками тільки тоді, коли :
Довіряє їм.
Не боїться їх гніву чи осуду.
Впевнена, щоб не сталося його не принизять як особистість.
Обговорювати будуть не її, а вчинок, який потрібно виправити.
Допоможуть, підтримають, коли їй погано.
Дитина твердо знає, що ви на її боці.
Впевнена, якщо накажуть, то мудро, справедливо, в дітей, взагалі, сильно розвинено почуття справедливості, вони зневажають тих, хто її не проявляє - і деспотів, і занадто м’яких!

Маленька брехня, помножуючись, породжує велику недовіру. Із зникненням довіри, повільно руйнується безумовна любов! Дитина розуміє: є умови за яких мене будуть любити.


Любов для неї стає іншою - обумовленою.

Якщо ви спіймали свою дитину на брехні, не поспішайте її звинувачувати. Запитайте себе: «Чому вона не каже мені правду?» А ще погляньте на дитину як у дзеркало. Що посієш – те й пожнеш!

Далі перераховані ознаки того, що дитина говорить вам неправду. Але ще раз вам нагадуємо, що це не причина її звинувачувати. Це причина задуматися: в які умови ви ставите свою любов? Що потрібно зробити, щоб повернутися до первинної, безумовної любові?

Отже, вас повинно насторожити, якщо дитина, розповідаючи щось, або відповідаючи на ваше запитання:
Намагається не дивитися вам в очі.
Починаючи щось говорити, підносить руку до роту, в малят цей жест явний, у старших менш виразний.
Потирає очі.
Часто покашлює під час розмови.
Потирає підборіддя, виски.
Несвідомо торкається носа.
Посмикує мочку вуха.
Почісує шию, відтягує комірець.
Тримає руки в кишенях, бажаючи щось приховати.

Ознаки, за якими визначається, що батьки говорять неправду, перераховувати взагалі не потрібно! Не хочеться вас лякати, але діти це завжди прекрасно відчувають!

Не принижуйте дитину!


Коли маля з’являється на світ, ми хочемо, щоб воно було здорове, зокрема добре розвивалося психічно. І лише набагато пізніше починаємо замислюватися, якою людиною воно стане.
Наше дитя поступово опановує загальні, властиві людині форми поведінки серед людей і розвивається як індивідуальність. Збереження добрих стосунків зі своїми батьками та близькими людьми — передумова, за якої особистість нормально розвиватиметься. Отже, добре ставлення близьких, особливо мами й тата, необхідно дитині. Бажання заслужити їхню похвалу — вагомий чинник виховання.
Потреба у визнанні — одна з найбільш значущих людських потреб. В ім’я цього дитина вчиться краще бігати, стрибати, малювати, конструювати, та й взагалі хоче усе робити краще! Прагне бути кращою й сама, аби ствердитися в своїх моральних якостях, бути хорошою, щоб люди були їй вдячні. Як же вона старається!
Не будемо іронізувати над нашим малюком! Адже ми й самі також стараємося, щоб нас визнали. Тож не будемо травмувати сина чи доньку репліками на кшталт: «У тебе не вийде, облиш це заняття…», «Помовчи, ти не знаєш…», «Дай мені спокій, це пусте…» тощо. Адже за подібними висловлюваннями — зневага, знецінення малюка. А він же, хоча і малий, а вже особистість, щоправда, поки що дитяча.


ТОЧКА ВІДЛІКУ


Коли ж наш Дмитрик (чи Оксанка) став особистістю? Був у пелюшках, ми на нього дивилися, як на ляльку, аж ось він почав усміхатися… сів, підвівся, пішов, заговорив і, нарешті, промовив: «Я сам». Де ж та точка відліку: не особистість (ще не особистість!)… особистість (уже особистість!)?
А точки й немає. Коли дитина з’являється на світ, ми встановлюємо дату її народження: рік, місяць, день, годину. Це народився людський індивід. Особистість же народжується інакше. Спробуймо простежити цей складний шлях.
До утворень, що визначають особистість, належать: потреба у визнанні, усвідомлення себе в часі, усвідомлення своєї статі, себе в соціальному просторі. Уже трирічне маля має почуття власної гідності, пишається своїми досягненнями й прагне хоч у чомусь бути найкращим. Це чудова позиція — хотіти бути кращим.
Коли в дитини виникає ставлення до самої себе як до «хорошої», вона намагається відповідати вимогам дорослих, бути визнаною сьогодні та в майбутньому. Тому важливо, щоб дорослий час від часу висловлював упевненість у тому, що малюк обов'язково навчиться того, що поки ще не вміє робити; що він справді гарна, чесна, сумлінна, доброзичлива, чудова дитина.


НЕ ПРИНИЖУЙТЕ ДИТИНУ!


Ніколи не знецінюйте своєї дитини! Не можна у гніві (навіть справедливому) заявляти їй: «Іди геть, я тебе не люблю!» По-перше, це неправда. По-друге, лишень уявіть собі, якого відчуття катастрофи й невимовного жаху зазнає ваша дитина тільки через те, що вам урвався терпець. Не можна також казати малому, що він тупий, брехун, злодюжка, безвільний, нечесний, упертий віслюк тощо. Не вважайте, будь ласка, що приниження — дійовий засіб. Воно ще ніколи не давало позитивного результату.
«З тебе нічого путнього не вийде» — типова образа гідності дитини. І який результат? Позбавлення перспективи, знецінення особистості не зміцнюють віри дитини у себе. Тільки батьківська любов і віра народжують оптимізм, бажання бути кращим, яке й підштовхує малюка до справдження батьківських очікувань.
Дитина завжди потребує емоційної підтримки, особливо батьківської. І коли ще зовсім маленька, і коли виросте — теж. Але на цьому початковому етапі батьки емоційно завжди з нею, завжди за неї, навіть коли вона дуже завинила.


«Не люблю!» — неправильно, протиприродне, небезпечно.

«Люблю, але ти мене так засмутив!» — правильно, природно, перспективно.


У першому випадку малий відреагує лементом, негативізмом. У другому буде страшенно засмучений і в нього з’явиться відповідальність за того, кого він засмутив через свої помилки. Саме цей шлях пробуджує і сором, і совість. Наше маля — вже особистість. Але на шляху до розвиненої дорослої особистості на нього чекає стільки випробувань!
Намагаючись не знижувати прагнення дитини до визнання, треба давати правильний напрямок розвитку цієї потреби. Саме тут варто звернутися до батьківської інтуїції, яка підкаже, як зробити так, щоб дитина за власним бажанням, свідомо прагнула подолати свої недоліки. Так, неправдивість, наприклад, виникає тоді, коли в малюка ще не сформовано потребу в правдивому ставленні до інших, коли чесність не стала якістю, що вивищує дитину в очах значущих для неї рідних і близьких людей.
Лайливі слова і дитина




Лайливі слова і дитина, що може бути гірше? Батьки завмирають в жаху, почувши їх з уст своєї крихітки. Але ж було все так добре.
Що робити, як реагувати, залишити без уваги, просто посміятися або насварити, покарати?
На жаль, хочемо ми цього чи не хочемо, але малюк підростає, виходить у світ, а він не такий білий і пухнастий як нам би хотілося.
Кроха починає говорити, він запам'ятовує і повторює всі почуті слова, в тому числі і лайки. Малюк поки не розуміє сенсу тих слів, які повторює, але вже намагається в точності їх відтворити.
До того ж лайливі слова говорять з підвищеною емоційністю, жестикуляцією. А це завжди притягує до себе увагу дітей.

Так, що ж робити батькам? Як розплутати цей вузлик лайливі слова і дитина?

Навіть не думайте лаяти малюка. Ваша лайка, крик і заборони можуть привести до прямо протилежної реакції – малюк насторожитися і зацікавиться цими словами. А заборонений плід так вабить і манить. І тоді лайливі слова в його лексиконі будуть з’являтися з такою швидкістю, як гриби після дощу… Тому якщо малюк сказав лайливе слово під час гри: сказав і грає далі, Ви можете просто не відреагувати, зробити вигляд, що нічого не чули. Але за мовою дитини потрібно стежити, можливо, це слово з часом піде само собою.
А якщо ні, тоді поговоріть з малюком. Виберіть для розмови відповідний час. Скажіть малюкові, що виховані діти такі слова не говорять і Вам дуже неприємно їх чути, адже вони можуть образити іншу людину. Пограйте з малюком, розкажіть йому казку про слова. Підберіть разом смішні слова, «слова-рятувальники», «слова-лікарі» – приносять людині радість і спокій. І «слова-розбійники», які боляче ранять, приносячи людині біль і страждання.
Багато батьків, почувши лайливі слова з вуст дитини, просто починають сміятися. Робити цього не варто. Бачачи реакцію дорослих, у дитини з’явитися бажання їх повторювати знову і знову. І якщо зараз це смішно, то з часом, ці ж дорослі будуть лаяти і карати малюка за те, що зараз так заохочують.
Контролюйте власну мову, особливо якщо Ви розгнівані. Навіть якщо малюк грає в іншій кімнаті, він може все чути. Постарайтеся більше часу проводити з малюком, читати або розповідати йому казки, разом вивчати вірші. Таким чином, Ви будете і розвивати дитину, і поповнювати її словниковий запас.
Якщо ж малюк почав обзивати маму, тата та інших членів сім’ї, це може означати тільки одне, в родині недостатньо поваги один до одного. Необхідно ретельно проаналізувати ситуацію, що склалася. Спробувати подивитися на сімейні відносини як би з боку. Як розмовляють і ставляться один до одного мама і тато, бабуся і дідусь. Всі свої претензії намагайтеся висловлювати один до одного наодинці, щоб дитина цього не чула. Малюк повинен знати, що його мама сама-сама, що її всі люблять і поважають у родині. Що його тато сильний, добрий, впевнений у собі чоловік, його поважають і вдома і на роботі. Чим частіше дитина буде чути про переваги своїх близьких, бачити їх прекрасні взаємини, тим більше буде їх поважати і цінувати. І навряд чи захоче лаяти й обзивати лайливими словами своїх батьків і близьких йому людей.
Особливу увагу приділіть перегляду телепередач. Адже останнім часом наше телебачення може видати такі шедеври, що диву даєшся. Виберіть ті програми, які може дивитися дитина. До того ж ретельно підбирайте програми, фільми, розважальні передачі для свого перегляду в присутності дитини.
Якщо Ваш малюк «нахапався» таких слів від хлопчаків, з якими грав у дворі, не треба лаяти цих дітей, говорити, що вони дуже погані і забороняти своєму чаду з ними грати. Неможливо тримати малюка весь час в ізоляції, він повинен вчитися жити в цьому світі. Постійно пояснюйте дитині, що такі слова вживати не можна, що виховані діти і дорослі лайливі слова не говорять.
Буває, що малюк може «принести» таке слово з дитячого саду. Деякі психологи рекомендують батькам звернутися до виховательки, поговорити з нею. Але особисто я б не радила відразу ж звертатися до вихователя. Поясню, чому. Не всі вихователі зможуть зрозуміти Вас. Одні спокійно, з боку поспостерігають за дітьми і з'ясують, звідки «ноги ростуть». Інші ж кинуться шукати винного, можуть влаштувати в групі розборки, а це тільки посилить ситуацію. Говорити з вихователем можна тоді, коли Ви точно впевнені, що ніяких складнощів не виникне.
Іноді малюки, не розуміючи значення лайливих слів, звертаються до батьків за роз'ясненнями. Постарайтеся не йти від відповіді, скажіть чесно, що це слово настільки погане, що ви навіть не хочете його вимовляти вголос.
Іноді дорослі відмахуються: «Це дуже погане слово. Я не хочу його більше чути!» Ви думаєте, що проблема вирішена! Можливо, малюк від вас відстане, але його проблема зі словами не вирішена. І тоді дитина може запитати про це дядька Толю, розумну, освічену людину, або піде на вулицю, до своїх однолітків.
Якщо були випробувані всі методи впливу на дитину, а вона все одно лається, слід замислитися: можливо, дитині погано, вона боїться, переживає, їй сумно, вона самотня. Поговоріть відверто з дитиною, запитайте, що трапилося, спробуйте разом розібратися в ситуації, що склалася і постарайтеся допомогти малюкові.
Найголовніше, діти повинні рости в спокійній, дружній, люблячої обстановці. Де всі члени сім'ї поважають, розуміють, підтримують один одного. Тільки тоді словосполучення лайливі слова і дитина будуть у вашій родині тимчасовим явищем, яке дуже швидко пройде.

Коли дитина не бажає ділитись.

Часто батьки стикаються з цією проблемою у віці від двох до чотирьох років, коли у дітей звичайно відбувається становлення власного Я, і часто улюблена іграшка повністю зливається в дитини з уявленням про себе, стає нібито її частиною. Дорослим дуже важливо розуміти це, і тоді в діях дитини.Ви побачите не жадібність, а природне прагнення відстояти себе й зберегти межі своїх володінь. Чутливі та не дуже товариські дітлахи і в старшому віці не завжди можуть сприймати улюблені речі або іграшки окремо від себе.Якщо прояв жадібності є нестійким, зустрічається в певних ситуаціях, то батькам цілком під силу допомогти дитині облишити цю властивість назавжди.Для початку розповідайте дитині, що почуває людина, з якою вона не бажає ділитися. Навчіть її ділитися та обмінюватися. Наприклад, Ви помітили, що інше маля зацікавлено дивиться на шикарну машинку, що тримає в руках Ваш син. Намагайтеся перемкнути увагу дитини на іграшку приятеля. Запропонуйте дітям зробити обмін «на певний час». Ви побачите, поступово дитина навчиться отримувати насолоду від того, що вона змогла комусь подарувати радість. Мало розповідати дитині, що потрібно бути щедрим. Потрібно ще й показувати це на власному прикладі. Малюк обов'язково скопіює Вашу поведінку.Не перестарайтеся! Якщо малюк тільки но отримав бажаний подарунок, не примушуйте негайно ж віддати іграшку або показати комусь із дітей. Не потрібно відразу говорити дитині, що вона — «жаднюга», як би не був Вам неприємний її вчинок.Що робити, якщо Ваша дитина жадує?У жодному разі не називайте її «жаднюгою».Не просіть дитину поділитися іграшкою, якою вона сама ще не істигла награтися.Заохочуйте «добрі» учинки, говоріть, що Вам подобається, коли маля чимось поділилося.Залучайте дитину до підготовки свят і придумування сюрпризів для близьких і друзів.Демонструйте приклад власної доброти й щедрості.Консультацію підготовлено за книгою Н.В.Чуб "Довідник для батьків дошкільників"

Дозволяти або не дозволяти дітям грати в комп'ютерні ігри? Якщо дозволяти, то з якого віку? І якщо обирати ігри, то які?

Самі для себе визначте, що Ви хочете отримати від комп'ютера? Щоб дитина просто була зайнята та не заважала Вам? Або, можливо, Ви прагнете розвити в дитині які-небудь навички та уміння? А може, Ви переживаєте, щоб у Вашої дитини все було не гірше, ніж в інших?Якщо причина того, що Ви дозволяєте Вашому малюкові сидіти за комп'ютером і грати в комп'ютерні ігри,— бажання просто зайняти його, щоб він Вам не досаждав, відразу будьте готові до того, що через певний час Вам буде важко відірвати дитину від монітора.Друга причина — розвиток. Ви не можете розвивати малюка тільки за допомогою фарб, олівців, конструкторів,пластиліну, книжок і настільних ігор, бо є безліч розвивальних комп’ютерних ігор, які допомагають малятам навчитися малювати, вивчати англійську мову, учитися читати і рахувати, ознайомлюватися з навколишнім світом. С розвивальні ігри, які навчають малюка сполучати кольори, відтворювати в пам'яті картинки, складати предмети з геометричних фігур. Є комп'ютерні енциклопедії, що дають дитині знання в цікавій ігровій формі. Широкою популярністю користуються і так звані інтерактивні книги, що нагадують пластинки з улюбленими казками, але такі, що тренують пам'ять та увагу, пропонують виконати різні цікаві вправи на розвиток навичок читання, логічного мислення. Дошкільникам можна пропонувати «паззли»: це теж розвиває просторове і логічне мислення.Час, що малюк проводить за комп'ютером, Ви повинні обмежити і суворо контролювати. Особливо захоплюються комп'ютерними іграми діти з низькою самооцінкою, що погано встигають на заняттях, що відчувають труднощі в спілкуванні з однолітками. Звичайно, поринання у світ фантазій, мрій і гри завжди був властивий людям із тендітною психікою. Але читання книг, а тим більше, творчість вимагають зусиль. Тут все просто, і при цьому в людини створюється враження власної могутності. Ви тільки уявіть собі: дитина сидить перед екраном і розпоряджається життям малюсіньких людей. Простим натисканням кнопки вона може знищити десяток ворогів. У дійсності ж вона не вміє практично нічого: ні дати здачі кривдникові, ні залізти на дерево, ні підтягтися па турніку, пі захопити дітей грою. Але їй все це і не потрібно! Навіщо, коли є легший спосіб відчути себе суперменом? У всьому повинна бути міра.

Як ставитися до комп'ютерних ігор?

Для початку пограйте в комп'ютерну гру самі, щоб зрозуміти, чи підходить вона дитині.Щоб зрозуміти, чи підходить гра за віком, до даних, позначених на етикетці, додавайте від 3 до 6 місяців (і навіть 1-1,5 року, якщо Ваш малюк летко збуджується, емоційно нестійкий, виявляє ознаки ігроманії, залежність від ігор або йому менше 6—7 років).Віддавайте перевагу іграм із тими персонажами, які вже знайомі Вашій дитині за казками, мультиками або Вашими розповідями.Якщо Ви відчули, що комп'ютерна гра починає «затягувати» дитину, скоріше намагайтеся наповнити її життя гарними враженнями.Консультацію підготовлено за книгою Н.В.Чуб "Довідник для батьків дошкільників"

Діти вчаться з того, що бачать у своєму оточенні.Як що дитина зазнає постійної критики, вона вчиться звинувачувати.Як що дитина бачить ворожість, вона вчиться битись.Як що з дитини насміхаються, вона буде нерішучою.Як що дитину постійно присоромлюють, вона почуватиметься винною.Як що до дитини терпимі – вона вчиться бути терпимою.Як що дитину підтримують – вона вчиться впевненості.Як що дитину хвалять – вона вчиться цінувати інших.Як що з дитиною поводяться справедливо – вона вчиться справедливості.Як що дитина почувається в безпеці – вона вчиться довіряти.Як що дитину хвалять, юна вчиться поважати себе.Як що дитину приймають і поводяться з нею по-товариськи – вона вчиться бачити любов у цьому світі.

Десять заповідей для батьків як вихователів

1. Ніколи не приступайте до виховання в поганому настрої. Поміркуйте над такими запитаннями. Можливо, вони визначать вашу лінію поведінки стосовно дитини: де зручніше себе почуваєте: у товаристві добрих друзів, чи антипатичних вам людей? Чи з великим задоволенням сприяєте різкі, крикливі зауваження щодо вашої роботи та недоліків, чи коли про ваші недоліки говорять спокійною, врівноваженою мовою?

2. Чітко уясніть, що ви хочете від дитини, поясніть їй це, а також дізнайтеся, що думає з цього приводу ваші син чи доня.

3. Надайте самостійність. Виховуйте, а не контролюйте кожен крок. Не заміняйте виховання опікою.

4. Не підказуйте готового рішення, а показуйте шляхи до можливого рішення. Час від часу обговорюйте з дітьми їхні правильні та хибні кроки для реалізації мети.

5. Не пропускайте моменту досягнення першого результату. Хваліть дитину за кожний вдалий крок.

6. Робіть зауваження своєчасно. Будь-яке зауваження варто робити одразу після допущеної помилки дитини.

7. Оцінюйте вчинок, а не особистість.

8. Після зауваження обов’язково торкніться дитини і дайте зрозуміти, що співчуваєте, вірити в дитину, що ви про неї доброї думки.

9. Виховувати треба поетапно, враховуючи вік дитини.

10. Будьте вимогливими, суворими, справедливими, добрими.