ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ
Ранній вік - унікальний період у розпитку дитини, якийвідрізняється низкою особливостей. Для цього віку характерний швидкий темп фізичного і психічного розвитку. У старшому віці не спостерігається такого швидкого збільшення ваги і росту дитини, інтенсивного розвитку її мовлення, рухів, інтелекту.
Інтенсивний теми розвитку пов'язаний зі швидким підвищенням працездатності організму малюка. Одночасно дитину раннього віку характеризує недостатня витривалість нервової системи. Чим меншою є дитина, тим коротшим с час її неспання і довшим є сон упродовж доби. Якщо порушуються ці умови, то у дитина втомлюється, що призводить до виснаження нервової системи. Чітке дотримання режиму забезпечує правильний розвиток і добре самопочуття дитини.
Незрілість внутрішніх систем у поєднанні з інтенсивним розвитком роблять організм малюка вразливим, він часто хворіє. Завданням дорослих є охорона здоров'я дитини, зміцнення організму: гігієнічний догляд, раціональне харчування, прогулянки, загартування за допомогою води і повітря, масаж, гімнастика, забезпечення оптимальної рухової активності.
Для дітей раннього віку характерним є тісний взаємозв'язок між фізичним і психічним розвитком. Фізично міцний малюк діяльний, бадьорий, активно сприймає навколишнє середовище.
Діти раннього віку мають нестійкий емоційний стан.
Підвищена збудженість підкоркових відділів і слабкість регулюючої функції кори головного мозку призводять до того, що відповідні реакції дітейнарізноманітні зовнішні збудникисупроводжуються яскравими емоціями. Незначні відхилення в режимі дня (не поклали своєчасно спати), неправильна організаціяпестити(дефіцит спілкування з дорослими таін.),перебуванняпоблизуіншихдітей призводить до змін у настрою малюків: одні збуджуються, інші- пригнічуються. Малюкам легкопередається настрійдорослого, а також інших дітей. Вони чутливосприймають ставленнядо себе з боку дорослих, хворобливо реагують на їхні численні заборони. Раннє формування позитивних емоцій, тісний емоційний контакт, якийвстановлюєтьсяміж дитиною і дорослим із перших місяців життя, є базою для своєчасного та успішного становлення особистості дитини.
Якщо діти у цьому віці починають плакати, то вони вже нічого не бачать, почують, хаотично рухають руками і ногами. Якщо починають сміятися, то підскакують, плескають у долоні. Захоплюючись повзанням або безладною біганиною, малюки зазвичай самі не в змозі зупинитися, вони потребують допомоги дорослого. Почувши заборону, вони не можуть відразу перервати свою діяльність їм необхідний певний час, щоб перевести свою увагу на щось інше.
Діти потребують руху, тому необхідно створити умови для задоволення їхніх рухів. Перш за все потребується одяг, що не затримує рухів. У приміщенні повинен бути простір для вільного пересування, а отже, необхідно правильно розставити меблі та розмістити іграшки. Потреба дітей в активних рухах задовольняється за умов педагогічно правильної організації прогулянки в різні пори року.
Діти втомлюються, виконуючи багаторазово одноманітні рухи, не можуть довго займатися з однією іграшкою. Тому необхідно забезпечити їм зміну видів діяльності - обмеженнявактивних різноманітних рухах перешкоджає фізичному розвитку малюків, знижує їхню пізнавальну активність, самостійність та ініціативність.
Уміння, які опановують діти, взаємопов'язані. Початок формування органів чуття, перш за все зору і слуху, відіграє важливу роль у розвитку рухів руки, повзання і ходьби, а без своєчасного розвитку руки неможливим є подальший розвиток предметної діяльності тощо.
Розвиток мовлення пов'язаний із розвитком рухової сфери дітей. Дрібні рухи пальців рук стимулююче впливають на формування розмовного центру.
Діти раннього віку легко навчаються. їхнє навчання передбачає розвиток зорового і слухового сприйняття, мовлення (пасивного й активного), основних рухів, рухів руки, взаємодії з близькими дорослими і дітьми.
Доведено, що кора головного мозку дітей раннього віку має великі компенсаторні можливості. Якщо дії дорослого мають цілеспрямований характер (навчання), то малюки можуть досягти високого рівня розвитку здібностей, які самостійно сформувати вони не зможуть.
Одночасно для дітей раннього віку характерною є нестійкість сформованих умінь. Через це в роботі з дітьми передбачаються повторення занять, закріплення матеріалу в самостійнійдіяльності.
Малюків неможливо примусити дивитись, слухати, запам'ятовувати, якщо їм це нецікаво. На заняттях із дітьми раннього віку використовується метод появи зненацька і зникнення предмета, сюрпризні моменти. Тривалість занять залежить не тільки від віку дітей, рівня їхнього розвитку, але й від тину занять, його змісту.
Діти раннього віку легко відволікаються, реагують на сторонні розмови, пересування групою тощо.
Необхідно враховувати, що відповідні реакції дітей с відстроченими, томупідчас проведення заняття не слід вимагати від них швидкої відповіді, зміни рухів.
Успішність розвитку і виховання дітей раннього віку залежить від таких умов:
дотримання режиму, який відповідає віковим та індивідуальним особливостям;
систематичне проведення занять, розваг, свят;
педагогічно-правильне керівництво самостійною діяльністю;
створення спокійного ритму життя, доброзичлива атмосфера, стійкий емоційно-позитивний настрій дітей; емоційно-збагачене спілкування з кожним;
педагогічна майстерність вихователів та їхня любов до кожного малюка.
Психологічні особливості розвитку дитини дошкільного віку(3-5(6)років)
Соціальна ситуація розвитку дитини в дошкільному віці визначається активізацією спілкування дитини з дорослими та однолітками.Спілкування з дорослими розгортається на основі значної самостійності дошкільника, розширення його пізнання оточуючої дійсності. Завдяки використанню провідного засобу спілкування – мови та постановці запитань діти поповнюють свої уявлення про світ. Дошкільники задають тисячі запитань. Таке співробітництво дитини з дорослим має назву пізнавального спілкування. У дошкільному віці виникає й супутня форма спілкування –особистісна,яка характеризується тим, що дитина намагається обговорювати з дорослими поведінку і вчинки інших людей.Взаємини дошкільняти з дорослим набувають пізнавально-наслідувального змісту – малюк у іграх копіює діяльність значимого дорослого та задає йому велику кількість запитань. Однак наслідування дитиною дорослого поступово стає свідомим та вибірковим.
Протиріччя соціальної ситуації розвитку дитини-дошкільника полягає у розриві між його прагненням бути як дорослий і неможливістю реалізувати це прагнення безпосередньо. Єдиною діяльністю, яка дозволяє розв’язати це протиріччя, є сюжетно-рольова гра. Саме тому, що рольова гра дає дитині можливість вступити до взаємодії з такими сторонами життя, які недосяжні їй у реальній практиці, вона і є провідною діяльністю дошкільника. Основним мотивом ігрової діяльності є найкраще виконання ролі, діяти «як дорослий». Цей мотив підпорядковує собі безпосередні стосунки дитини і є провідним. З цієї точки зору, дошкільний вік – період інтенсивного засвоєння людських взаємин – норм і правил поведінки, які існують у світі дорослих.Становлення внутрішнього психічного життя і внутрішньої саморегуляції пов’язане з цілим рядом новоутворень у психіці і у свідомості дошкільника. На кожному етапі розвитку та чи інша психічна функція виходить на перше місце. Найважливішою особливістю дошкільного віку є нова система психічних функцій, в центрі якої стає пам’ять (на думку Л.С.Виготського). Пам’ять дошкільника є центральною психічною функцією, яка визначає всі інші процеси.Важливим новоутворенням цього періоду є довільна поведінка, яку можна визначити як поведінку, яка опосередкована нормами та правилами. Вперше виникає питання про те, як треба себе поводити, тобто формується попередній образ своєї поведінки. Дитина починає опановувати і керувати своєю поведінкою, порівнюючи її з тим образом, який стає взірцем. Усвідомлення своєї поведінки і початок особистої самосвідомості – одне з головних новоутворень дошкільного віку.
Особистісні новоутворення: 1.Виникнення першого схематичного контуру цілісного дитячого світогляду. 2.Виникнення перших етичних інстанцій: «що таке добре». Етичні інстанції зростають поряд з естетичними: «красиве не може бути поганим». 3.Виникнення підпорядкування мотивів. 4. Виникнення довільної поведінки. 5. Виникнення особистої свідомості – усвідомлення свого обмеженого місця в системі взаємин з дорослим. 6.Розвиток самооцінки – усвідомлення можливостей своїх дій [13].Самооцінка дитини має сильне емоційне забарвлення, залежить від схвалення дорослих. У процесі спілкування розвивається потреба дитини в довірі до дорослих і здатність відчувати їх емоційний стан. Дорослий для дитини – джерело інформації, фактор формування емоційної стабільності, відкритої комунікативної позиції у ставленні до інших і світу взагалі. Оцінюючи навіть своїх друзів, дитина просто повторює думку, яку вона почула про них від дорослих. Аналогічно це відбувається і при самооцінюванні – «Я хороший, тому що так каже мама». Дослідження дитячо-батьківських стосунків вказують, що на становлення самооцінки дитини впливають установки батьків на її прийняття та демократичні взаємини батьків з дитиною. Діти батьків з такими установками показують прискорений інтелектуальний розвиток,оригінальність, емоційну впевненість, хороший самоконтроль. Діти авторитарних батьків, як правило, бувають емоційно нестабільними, неслухняними, агресивними. Великого значення у становленні самооцінки дитини дошкільного віку мають педагогічні оцінки з боку працівників дошкільного закладу. Тому наступний чинник, який впливає на становлення самооцінки це вихователь

.jpg)


.jpg)
.jpg)

.jpg)

.jpg)








.jpg)
