ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ

Ранній вік - унікальний період у розпитку дитини, якийвідріз­няється низкою особливостей. Для цього віку характерний швидкий темп фізичного і психічного розвитку. У старшому віці не спостері­гається такого швидкого збільшення ваги і росту дитини, інтенсив­ного розвитку її мовлення, рухів, інтелекту.

Інтенсивний теми розвитку пов'язаний зі швидким підвищен­ням працездатності організму малюка. Одночасно дитину раннього віку характеризує недостатня витривалість нервової системи. Чим меншою є дитина, тим коротшим с час її неспання і довшим є сон упродовж доби. Якщо порушуються ці умови, то у дитина втомлю­ється, що призводить до виснаження нервової системи. Чітке до­тримання режиму забезпечує правильний розвиток і добре самопо­чуття дитини.

Незрілість внутрішніх систем у поєднанні з інтенсивним розви­тком роблять організм малюка вразливим, він часто хворіє. Завдан­ням дорослих є охорона здоров'я дитини, зміцнення організму: гігі­єнічний догляд, раціональне харчування, прогулянки, загартуван­ня за допомогою води і повітря, масаж, гімнастика, забезпечення оптимальної рухової активності.

Для дітей раннього віку характерним є тісний взаємозв'язок між фізичним і психічним розвитком. Фізично міцний малюк діяльний, бадьорий, активно сприймає навколишнє середовище.

Діти раннього віку мають нестійкий емоційний стан.

Підвищена збудженість підкоркових відділів і слабкість регу­люючої функції кори головного мозку призводять до того, що відпо­відні реакції дітейнарізноманітні зовнішні збудникисупроводжу­ються яскравими емоціями. Незначні відхилення в режимі дня (не поклали своєчасно спати), неправильна організаціяпестити(де­фіцит спілкування з дорослими таін.),перебуванняпоблизуіншихдітей призводить до змін у настрою малюків: одні збуджуються, ін­ші- пригнічуються. Малюкам легкопередається настрійдорос­лого, а також інших дітей. Вони чутливосприймають ставленнядо себе з боку дорослих, хворобливо реагують на їхні численні заборо­ни. Раннє формування позитивних емоцій, тісний емоційний кон­такт, якийвстановлюєтьсяміж дитиною і дорослим із перших мі­сяців життя, є базою для своєчасного та успішного становлення осо­бистості дитини.

Якщо діти у цьому віці починають плакати, то вони вже нічого не бачать, почують, хаотично рухають руками і ногами. Якщо почи­нають сміятися, то підскакують, плескають у долоні. Захоплюючись повзанням або безладною біганиною, малюки зазвичай самі не в змо­зі зупинитися, вони потребують допомоги дорослого. Почувши забо­рону, вони не можуть відразу перервати свою діяльність їм необ­хідний певний час, щоб перевести свою увагу на щось інше.

Діти потребують руху, тому необхідно створити умови для задо­волення їхніх рухів. Перш за все потребується одяг, що не затримує рухів. У приміщенні повинен бути простір для вільного пересування, а отже, необхідно правильно розставити меблі та розмістити іграш­ки. Потреба дітей в активних рухах задовольняється за умов педа­гогічно правильної організації прогулянки в різні пори року.

Діти втомлюються, виконуючи багаторазово одноманітні рухи, не можуть довго займатися з однією іграшкою. Тому необхідно за­безпечити їм зміну видів діяльності - обмеженнявактивних різно­манітних рухах перешкоджає фізичному розвитку малюків, знижує їхню пізнавальну активність, самостійність та ініціативність.

Уміння, які опановують діти, взаємопов'язані. Початок формуван­ня органів чуття, перш за все зору і слуху, відіграє важливу роль у роз­витку рухів руки, повзання і ходьби, а без своєчасного розвитку руки неможливим є подальший розвиток предметної діяльності тощо.

Розвиток мовлення пов'язаний із розвитком рухової сфери ді­тей. Дрібні рухи пальців рук стимулююче впливають на формуван­ня розмовного центру.

Діти раннього віку легко навчаються. їхнє навчання передба­чає розвиток зорового і слухового сприйняття, мовлення (пасивного й активного), основних рухів, рухів руки, взаємодії з близькими до­рослими і дітьми.

Доведено, що кора головного мозку дітей раннього віку має ве­ликі компенсаторні можливості. Якщо дії дорослого мають ціле­спрямований характер (навчання), то малюки можуть досягти ви­сокого рівня розвитку здібностей, які самостійно сформувати вони не зможуть.

Одночасно для дітей раннього віку характерною є нестійкість сформованих умінь. Через це в роботі з дітьми передбачаються по­вторення занять, закріплення матеріалу в самостійнійдіяльності.

Малюків неможливо примусити дивитись, слухати, запам'ятову­вати, якщо їм це нецікаво. На заняттях із дітьми раннього віку ви­користовується метод появи зненацька і зникнення предмета, сюрп­ризні моменти. Тривалість занять залежить не тільки від віку дітей, рівня їхнього розвитку, але й від тину занять, його змісту.

Діти раннього віку легко відволікаються, реагують на сторонні розмови, пересування групою тощо.

Необхідно враховувати, що відповідні реакції дітей с відстро­ченими, томупідчас проведення заняття не слід вимагати від них швидкої відповіді, зміни рухів.

Успішність розвитку і виховання дітей раннього віку залежить від таких умов:

дотримання режиму, який відповідає віковим та індивідуаль­ним особливостям;

систематичне проведення занять, розваг, свят;

педагогічно-правильне керівництво самостійною діяльністю;

створення спокійного ритму життя, доброзичлива атмосфера, стійкий емоційно-позитивний настрій дітей; емоційно-збагачене спілкування з кожним;

педагогічна майстерність вихователів та їхня любов до кожно­го малюка.

Психологічні особливості розвитку дитини дошкільного віку(3-5(6)років)

Соціальна ситуація розвитку дитини в дошкільному віці визначається активізацією спілкування дитини з дорослими та однолітками.Спілкування з дорослими розгортається на основі значної самостійності дошкільника, розширення його пізнання оточуючої дійсності. Завдяки використанню провідного засобу спілкування – мови та постановці запитань діти поповнюють свої уявлення про світ. Дошкільники задають тисячі запитань. Таке співробітництво дитини з дорослим має назву пізнавального спілкування. У дошкільному віці виникає й супутня форма спілкування –особистісна,яка характеризується тим, що дитина намагається обговорювати з дорослими поведінку і вчинки інших людей.Взаємини дошкільняти з дорослим набувають пізнавально-наслідувального змісту – малюк у іграх копіює діяльність значимого дорослого та задає йому велику кількість запитань. Однак наслідування дитиною дорослого поступово стає свідомим та вибірковим.

Протиріччя соціальної ситуації розвитку дитини-дошкільника полягає у розриві між його прагненням бути як дорослий і неможливістю реалізувати це прагнення безпосередньо. Єдиною діяльністю, яка дозволяє розв’язати це протиріччя, є сюжетно-рольова гра. Саме тому, що рольова гра дає дитині можливість вступити до взаємодії з такими сторонами життя, які недосяжні їй у реальній практиці, вона і є провідною діяльністю дошкільника. Основним мотивом ігрової діяльності є найкраще виконання ролі, діяти «як дорослий». Цей мотив підпорядковує собі безпосередні стосунки дитини і є провідним. З цієї точки зору, дошкільний вік – період інтенсивного засвоєння людських взаємин – норм і правил поведінки, які існують у світі дорослих.Становлення внутрішнього психічного життя і внутрішньої саморегуляції пов’язане з цілим рядом новоутворень у психіці і у свідомості дошкільника. На кожному етапі розвитку та чи інша психічна функція виходить на перше місце. Найважливішою особливістю дошкільного віку є нова система психічних функцій, в центрі якої стає пам’ять (на думку Л.С.Виготського). Пам’ять дошкільника є центральною психічною функцією, яка визначає всі інші процеси.Важливим новоутворенням цього періоду є довільна поведінка, яку можна визначити як поведінку, яка опосередкована нормами та правилами. Вперше виникає питання про те, як треба себе поводити, тобто формується попередній образ своєї поведінки. Дитина починає опановувати і керувати своєю поведінкою, порівнюючи її з тим образом, який стає взірцем. Усвідомлення своєї поведінки і початок особистої самосвідомості – одне з головних новоутворень дошкільного віку.

Особистісні новоутворення: 1.Виникнення першого схематичного контуру цілісного дитячого світогляду. 2.Виникнення перших етичних інстанцій: «що таке добре». Етичні інстанції зростають поряд з естетичними: «красиве не може бути поганим». 3.Виникнення підпорядкування мотивів. 4. Виникнення довільної поведінки. 5. Виникнення особистої свідомості – усвідомлення свого обмеженого місця в системі взаємин з дорослим. 6.Розвиток самооцінки – усвідомлення можливостей своїх дій [13].Самооцінка дитини має сильне емоційне забарвлення, залежить від схвалення дорослих. У процесі спілкування розвивається потреба дитини в довірі до дорослих і здатність відчувати їх емоційний стан. Дорослий для дитини – джерело інформації, фактор формування емоційної стабільності, відкритої комунікативної позиції у ставленні до інших і світу взагалі. Оцінюючи навіть своїх друзів, дитина просто повторює думку, яку вона почула про них від дорослих. Аналогічно це відбувається і при самооцінюванні – «Я хороший, тому що так каже мама». Дослідження дитячо-батьківських стосунків вказують, що на становлення самооцінки дитини впливають установки батьків на її прийняття та демократичні взаємини батьків з дитиною. Діти батьків з такими установками показують прискорений інтелектуальний розвиток,оригінальність, емоційну впевненість, хороший самоконтроль. Діти авторитарних батьків, як правило, бувають емоційно нестабільними, неслухняними, агресивними. Великого значення у становленні самооцінки дитини дошкільного віку мають педагогічні оцінки з боку працівників дошкільного закладу. Тому наступний чинник, який впливає на становлення самооцінки це вихователь