Залучення до гри дворічного малюка

Приблизно до півтора рочки гра у дітей ситуативна. Вони ще не думають “У що б пограти!”, а діють з тим, що знаходиться в полі їхнього зору. Дорослі раді й тому і намагаються якомога грамотніше створити для дитини розвиваюче середовище, щоб те, що потрапляло дітям в руки, мало свій сенс і розвиваючу цінність.

У віці близько двох років батькам інтуїтивно хочеться погратися з дитиною, ніби разом: скласти пазл, лото, побудувати “замок”, але часто така задумка зустрічає нерозуміння, протест, небажання, втікання або повне ігнорування.

Одне можу сказати точно – не хвилюйтесь! Це просто ВИ вирішили, що непогано було б пограти разом і приділити одному заняттю трохи більше часу, дитина ж не в курсі вашого плану і продовжує жити в своєму ритмі, керуючись природною мимовільністю уваги людини її віку. Але також хочу звернути увагу, що вже приблизно у дворічному віці потрібно починати (саме починати, а не вимагати) залучати дитину до певної гри, подовжуючи, таким чином, її інтерес і концентрацію уваги на предметі. Іграшки у віці 1,5-3 років повинні бути без складних правил, однозначно зрозумілі і такими, що дають результат відразу ж, щоб дитина бачила, що робить.

Залучати до ігор можна:

- створюючи чарівно-фантастичну казку навколо предмета (“Дивись, дивись, це що – білка горіхів назбирала? Дуже потрібно їй допомогти і покласти горішки в будиночок!” Або “Ой-йо-йой, кішечка бігла і розгубила свої частини, де ж носик, де ж хвостик? Давай швидше допоможемо!”);

- починаючи самостійно виконувати, періодично просячи дитину Вам допомогти: “У мене тут такі красиві тварини … Ой, і братики тут є! Зовсім однакові (завдання” Лото “на фото перше). Поставлю котика до котика… Собачку до собачки…. Ой, зовсім не бачу собачку, де ж вона, де ж вона, така велика…”і на цьому етапі попросіть Вам допомогти, але не наполягайте. Часто буває, що дитина допоможе і знову біжить займатись своїми справами. Це нормально. Щедро похваліть малюка, який він незамінний помічник! Самі ж закінчіть гру і в ході гри ще кілька разів зверніться до малюка за допомогою. Найчастіше на якомусь етапі дитина залишається грати. Тільки не резюмуйте наприкінці: “А ти не хотів! А так добре вийшло”, просто порадійте, що Вам дуже приємно, що малюк розділив з вами компанію і все здорово зробив. Іграшки повинні бути розділені на ті, які можуть перебувати на увазі завжди: кубики, сортери, рамки-вкладиші, і ті, які ви берете з метою погратись і заховати, де є багато деталей, які не можна собі дозволити загубити, і в цілому ці ігри несуть саме навчальний ефект, тому ними не можна грати “просто так”, ставлячи деталі не на свої місця.

Ігри повинні відповідати віку і можливостям дитини з невеликим забіганням наперед (формуючи зону найближчого розвитку дитини). Заздалегідь продумуйте, яку кількість частин гри зможе дитина обіграти. Наприклад, у грі на фото з тваринами (перше, лото) чотири планшетки по шість картинок до кожної. Дворічна дитина зможе виконати одночасно тільки одну планшетку, значить, інші три повинні бути заховані, не відволікаючи і не ваблячи за собою дитину. Це збільшить ефект гри, оскільки допоможе концентруватись на конкретному завданні, а не розсіювати увагу між усіма картками.

Не бійтесь, що перші спроби пограти з дворічним малюком можуть бути хаотичні і в якійсь мірі безпорадні з вашого боку. Але дитині потрібна наша допомога в самоорганізації, вона буде вдячна, якщо ми навчимо її отримувати користь від гри, а не кидатись від однієї яскравої картинки до іншої. Так, з віком збільшиться і обсяг уваги, і організаційні можливості дитини, але не направляться самі по собі. Тут дитині потрібен дорослий, який знає, що робити!